Цього року форум проходив протягом Великого пасхального тижня у своєрідному творчому тандемі з II Міжнародною Пасхальною асамблеєю, яка проводилася на базі Національної музичної академії України ім. П. Чайковського. Таке об’єднання не тільки вплинуло на структуру і масштаб обох мистецьких подій, але насамперед сприяло зближенню їхніх образно-емоційних сфер. Після урочистого спільного відкриття у фойє та на сцені Великого залу НМАУ концерти фестивалю та асамблеї звучали також у Національної філармонії, Концертному залі Національної спілки композиторів України та в Трапезній палаті Києво-Печерської лаври. У виконанні провідних хорових колективів, оркестрів та виконавців нашої країни та зарубіжжя звучала сучасна й переосмислена сучасниками музика вітчизняних авторів, а також композиторів Азербайджану, Білорусі, Грузії, Італії, Польщі, Росії, Великої Британії, Нідерландів та США.
Органічність поєднання фестивалю та асамблеї підтвердила відсутність чіткої межі між жанрами церковного і нецерковного призначення, представленими у програмі концертів. Церковні колективи — молодіжний хор Києво-Печерської лаври та хор Київського Свято-Троїцького Іонівського монастиря — виступали в одній концертній програмі з академічними хоровими колективами України. Переважна більшість представлених у концертних програмах фестивалю творів були так чи інакше пов’язані з релігійною тематикою: молитва «Отче наш» звучала у версіях Євгена Станковича, Михайла Степаненка та Максима Шоренка, «Святий боже» поклав на музику Іван Зажитько, а 130-й псалом «З глибин взиваю» — Володимир Губа; версію своєї Літургії №1 представила Леся Дичко, «Вокаліз та антифон» запропонував увазі слухачів Сергій Ярунський. Масштабною симфонічною фрескою «Голгофа» була представлена творчість Джеральда Гейбла із США. Музика релігійного змісту звучала і в хоровому концерті, який проходив у залі філармонії. У його програмі були представлені твори Артемія Веделя, Бенджаміна Бріттена, а також знаних сучасних композиторів, таких як Ганна Гаврилець, Валентин Сильвестров, Віктор Степурко.
Втім, не буде перебільшенням відзначити, що у змісті творів «світських» жанрів, представлених на фестивалі, переважало духовно-філософське спрямування. Внутрішній стильовий діалог надав особливої інтриги новому твору для клавесину та камерного оркестру М. Чембержі, який автор назвав Кончерто-фантазія. Просвітлення й емоційна глибина, притаманні творам Чембержі, особливими ліричними барвами розкрили зміст його балету «Даніела» у новоствореній сюїті, яка була тепло сприйнята аудиторією.
Образна сфера Першого концерту Д. Шостаковича, який прозвучав на фестивалі у виконанні Ігоря Чатує ва, була створена класико-романтичними засобами, що дещо переорієнтувало зміст твору у лірико-драматичному напрямку. Однак якість, із якою піаніст виконав концерт, і висока культура не зрадили його численних прихильників, які прийшли на концерт фестивалю саме на цього музиканта. Дебют виконавця на фестивалі був безперечно яскравим і вкотре підтвердив його реноме мегазірки. Серед інших яскравих виконавських особистостей форуму запам’ятаються: азербайджанська композиторка, піаністка і виконавиця на вібрафоні та челесті Франгіз Алізаде, тенор Йоахім Бурман із Німеччини, а з творчих колективів — польський ансамбль віолончелістів WFRSZAWSRF GRUPA CELONET і композиторсько-виконавське угруповання студентів та випускників Національної музичної академії імені П.І. Чайковського Nostri Temporis.
Особливого, просвітницького змісту надали фестивалю майстер-класи та круглі столи, де мали змогу спілкуватися митці різних поколінь і творчих переконань. Завдяки таким, нерідко запеклим словесним баталіям пошук «істини й абсолюту» став на фестивалі не тільки темою окремого твору (зокрема «Метаморфоз» Марії Малюти для флейти, кларнета, скрипки і віолончелі), а й загальним питанням для обговорення.
Отже, тяжіння до духовності було своєрідним об’єднавчим вектором «Музичних прем’єр» та асамблеї. Саме прояви духовності як узгодження пріоритетів загальнолюдського й особистого ставали критерієм успіху музичних творів у аудиторії. Прикладом такого безперечного успіху був «Хорал для струнних» Ганни Гаврилець у виконанні ансамблю «Київські солісти» під керуванням Дмитра Логвіна. Прем’єра твору відбулася на сцені філармонії. За словами авторки (до речи, пані Ганна є також членом оргкомітету фестивалю), «Хорал», написаний 2005 року, був для неї спробою зазирнути у власний внутрішній світ: «Хіба митець не має на це права?».
Якщо «Хорал для струнних» не є присвятою будь-яким зовнішнім подіям, то твір американського композитора Лорена Кайзера «9/11», який виконувався у заключному філармонічному концерті фестивалю, пов’язаний із відомими трагічними подіями. Національний симфонічний оркестр України під орудою Наталі Пономарчук у тонкій образній колізії, на співставленнях архетипів життя і вічності підбив підсумок «Музичних прем’єр сезону».
Урочисте завершення форуму ораторією Євгена Станковича «Нехай прийде царствіє твоє» у виконанні капели «Думка» не залишило жодних сумнівів про вдале здійснення проекту поєднання фестивалю та асамблеї. Таке враження підсилювало святкове звучання дзвонів у декількох творах заключного концерту.
Втім, фестиваль на додаток мав ще й своєрідний епілог, або ж, як його назвали організатори, Post scriptum: упродовж двох днів на сцені Спілки звучала камерна музика сучасних українських і закордонних авторів. Ця частина фестивалю дала можливість познайомитися з яскравими митцями та колективами, а також з маловідомими творами уславлених майстрів і композиторів нової генерації.
Камерний концерт Post scriptum розпочався з Прелюдій Віталія Годзяцького, які з натхненням виконав піаніст і композитор Олег Безбородько. Завдяки майстерності виконавця драматична риторика і тонкі ліричні барви Прелюдій викликали емоційний відгук у слухачів. Вірші Лесі Українки своєрідно та переконливо прозвучали у романсах Б. Фільц. Це не єдине звернення композиторки до української поезії, що прозвучало на фестивалі. У одному з попередніх концертів виконувалася Кантата «Пори року» на вірші П. Тичини.
Упродовж концерту Post scriptum аудиторія вкотре виявила інтерес до східного, монодійного фольклору, знайомлячись з яскравою танцювальною музикою у феноменальнім виконання скрипаля і композитора Назіма Амедова. Після піднесеного і водночас умиротвореного звучання «Фонтанів Києва» Валерія Рожина у виконанні піаніста Деніса Шрамка залишилося відчуття щастя — буденного, непоказного, але реального та власного.
Не обійшлося і без епатажу та гумору: «П’ятий кут, кайф від безпредметного пошуку» Володимира Рунчака, створений у жанрі, який сам автор назвав «аудиокліпом», розважив пересаджуванням двох віолончелістів то спиною, то боком до публіки і «гітарним використанням» віолончелі. Проте епатажною кульмінацією всього фестивалю, без сумніву, можна вважати «забивання козла» на підвіконні сцени у виконанні професорів НМАУ Ю. Глущенка та І. Пясковського під час прем’єри композиції Ю. Глущенка «Доміно». Дехто із залу пропонував гравцям погодитися на «рибу». Після програвання по черзі на роялі звукових еквівалентів «кісток» доміно, витягнутих кожним з доміно-піаністів, партія була завершена. Про всяк випадок автор пояснив аудиторії, що твір належить до його давніх студентських спроб написання авангардної музики. Партнер композитора Пясковський, у свою чергу, відзначив, що подібний спосіб музикування зустрічається у в’єтнамській традиційній музиці, але з використанням карток і співу. Отже, у слухачів з’явилася надія почути у майбутньому ще й картярсько-вокальну версію твору в цьому ж переконливому виконанні...
