Мистецтво геніального музиканта, піаніста-легенди, ім’я якого ототожнювалося із ХХ століттям. Він підкорював численні аудиторії найкращих концертних залів країн Європи, Азії, Америки. «Перший серед найкращих, – висловився про Ріхтера педагог, видатний музикант Г. Нейгауз. – Явище унікальне – щасливе поєднання сили духу з глибиною, душевною чистотою і якнайвищою досконалістю виконання».
Феноменальна піаністична техніка співіснувала з глибиною замислу і стриманістю виконання, не допускаючи найменшого натяку на зовнішню ефектність і будь-яке музичне марнословство. Велетенський репертуар піаніста охоплював усю історію фортепіанного мистецтва. З однаковою глибиною і переконливістю він доносив до слухачів дух творів доби Бароко, Класицизму, Романтизму, майстрів ХХ століття. Програми піаніста містили твори 54 композиторів – від Баха, Генделя, Гайдна, Моцарта, Бетховена, Шуберта, Шопена, Шумана, Ліста, Гріга, Чайковського, Рахманінова до сучасних йому Бартока, Прокоф’єва, Шостаковича.
Щедра багатогранна обдарованість дозволяла Святославу Ріхтеру стати композитором, диригентом, художником, режисером, літератором і присвятити своє життя ще багатьом професіям, які потребують душевної чистоти, сили волі, доброти і інтелекту. Ріхтер сферою своєї діяльності обрав фортепіанне виконавство. Залишені піаністом численні записи – загальнолюдська духовна скарбниця.
Він був нашим співвітчизником. Дитячі й юнацькі роки Святослава Ріхтера пов’язані з Україною. У своїх спогадах музикант писав: «Я народився в 1915 році в Житомирі на Бердичівській вулиці <…>. Вона переходить у Бердичівське шосе, що веде до мосту через річку Тетерів <…>. 1919 рік. Житомир… Я вже «збирав» архітектуру. Запам’ятовував кожний двір і кожний пейзаж і всі вітражі… Одного разу чи то з мамою, чи з тіткою ми здійснювали велику мандрівку Бердичівською. І йшли цілу вічність… Далеко було видно ріг казарменої церкви – біла стіна і золотий купол. Раптом вона опинилася позаду… і несподівано я побачив праворуч той же Собор. Така мить – ОСЬ і СОБОР». А ось озвучене враження дитинства: «Дощик» написано під впливом Житомира, де дощ як зарядить, так і йде тиждень. Ось бачите, написано: грати повільно, сонно. І твір – це скоріше не сам дощ, а дощовий настрій, стан». І ще про Житомир: «Тут світ сповнений фей, духів, ангелів, кругом – ліс, озеро, квіти».
Із п’ятирічного віку Святослав жив у Одесі. «Одеські околиці для мене в дитинстві – це Аркадія і, головним чином, Ланжерон: ходив босим з татом». Переїзд до Одеси сприяв художньому розвитку хлопчика. Чорноморський порт був містом інтернаціональним. Тут дружно жили поруч українці й греки, росіяни і євреї, італійці, вірмени, німці, чехи. Їхні звичаї, темперамент, жива мова створювали особливий колорит, овіяний гумором, дотепністю. З давніх часів Одеса зберігала славу одного з музичних центрів країни. Бездоганну репутацію у професіоналів і безмежну любов і увагу одеситів, незалежно від їхнього соціального статусу, мав оперний театр. Тут йшов величезний російський і західноєвропейський репертуар. В Одесі хлопчик познайомився з оперою. Минули роки, і Святослав почав працювати в оперному театрі, про що він писав у спогадах: «В Одесі я був тільки концертмейстером в оперному театрі. Театр – моє перше захоплення. Справжнє. Я написав драму і сам її поставив у своєму дворі… Був час, коли я днював і ночував у театрі. Удень репетиція, увечері спектакль… Цікавий був театр, і режисер, і балетмейстер. Коли я приїхав до Москви, пішов у Большой театр і страшенно розчарувався. Там, в Одесі, був свіжий струмінь, а в Большом усе затхле, старе, нецікаве».
В Одесі у 15 річному віці почався трудовий шлях музиканта. Спочатку акомпаніатором у музичному гуртку Одеського будинку моряків, де зі співаками-аматорами вивчав уривки з опер, далі, після закінчення середньої школи, концертмейстером в Одеській філармонії. У складі концертних бригад Святослав акомпанував співакам і інструменталістам у заводських і колгоспних клубах, робітничих гуртожитках, військових частинах, палацах культури. Саме тут бере свій початок подальша титанічна просвітницька діяльність музиканта.
В Одеському будинку інженера 19 березня 1934 року Святослав Ріхтер дав свій перший сольний концерт, він був присвячений Шопену і мав великий успіх.
Зі спогадів музиканта: «Я жив у Одесі до 22 років. Це місто яке я завжди згадую з тугою… Одеса дуже мальовниче місто, середньоземноморське. Трошки воно нагадує Неаполь. Це не справжнє російське місто».
1937 року Ріхтер залишив Одесу, вступив до Московської консерваторії в клас Г. Г. Нейгауза. Почалися роки справжнього професійного навчання. Далі були перші виступи перед вимогливою московською публікою, які привернули увагу до молодого виконавця, перемога на Всесоюзному конкурсі музикантів-виконавців 1945-го (єдиному в житті Ріхтера), гастролі просторами тодішнього СРСР, а з 1950 х по ближньому, а згодом і по дальньому (з 1960 х) зарубіжжю. Світ пізнав Ріхтера як глибокого мислителя, великого музиканта, могутнього титана, правдивого і щедрого на думки і почуття, як романтика й інтелектуала, як лірика і людину незламної волі.
На перепуттях концертної одіссеї Ріхтера постійними зупинками ставала Україна. Упродовж 1940 – 1980 х піаніст дав на батьківщині 271 концерт. Перший приїзд Святослава Ріхтера-гастролера на українську землю відбувся 15 листопада 1944 року саме до зруйнованого війною Києва. Він вразив слухачів могутнім виконанням Першого фортепіанного концерту Чайковського (диригував Н. Рахлін). Далі було приголомшливе виконання «Картинок з виставки» Мусоргського, про яке одна з тодішніх слухачок згодом згадувала, як після концерту вона з подругою йшли руїнами Хрещатика і голосно сміялися обговорюючи щойно чуту «картинку» «Два євреї, багатий та бідний».
У Києві митець виступав 90 разів! У Колонному залі філармонії лунали його сольні програми в усьому розмаїтті фортепіанної літератури, вокальні вечори з Ніною Дорліак, виступи із симфонічним оркестром, камерними ансамблями (незабутнім залишилося виконання 1982 року альтової Сонати Шостаковича з Юрієм Башметом). За 40 річний період гастролей у Києві багато поколінь учнівської та студентської молоді вчилися на концертах піаніста мистецтву Музики. Хоча С. Ріхтер ніколи й ніде не викладав фортепіанної гри, не був професором консерваторій і музичних академій, величезна кількість музикантів різного віку і фаху вважає себе його учнями. Для них майстер-класом високого мистецтва ставали концерти великого майстра. Про це саме свідчила чудова виховна просвітницька акція Святослава Ріхтера, коли він у квітні 1985 року, у свій останній приїзд до Києва, дав безплатний концерт для учнів, студентів та викладачів музичних навчальних закладів міста: 3-тя соната і цикл Ludus tonalis П. Хіндеміта. Останній музичний подарунок кияни отримали і від Ріхтера-режисера. 1989 року в концертному виконанні було показано оперу «Поворот гвинта» Б. Бріттена, постановку якої Ріхтер здійснив у Москві 1983 року (на жаль, до Києва приїхати він не зміг).
Часто концертні маршрути Ріхтера пролягали через Львів. Тут відбулося 33 виступи піаніста. Він зупинявся в місті дорогою за кордон і повертаючись із Заходу. 14 разів Святослав Теофілович виступав у Харкові. Не оминув Піаніст століття й більшості обласних центрів, окремих невеличких міст України. У різні роки він побував у Чернівцях, Ужгороді, Луцьку, Чернігові, Тернополі, Дрогобичі, Ізюмі, Самборі. 1988-го музикант здійснив турне Україною, яке почалося у Львові, далі маршрут проліг через Вінницю, промислову Макіївку, Кіровоград, Луганськ...
Єдиним містом, яке обминав Ріхтер і жодного разу не відвідав після весни 1941 р., було місто його юності. В Одесі, у застінках НКВС, на початку вітчизняної війни за доносом мерзотника був розстріляний його батько, Теофіл Данилович Ріхтер – етнічний німець, який вірою, правдою і талантом довгі роки служив своїй другій вітчизні.
Любив і не забував Святослав Ріхтер свою малу батьківщину. До Житомира він приїздив багато разів. Із вдячністю за причетність до долі свого видатного уродженця, великого музиканта ХХ століття Житомир віддає йому шану. Тут відбувається Конкурс юних піаністів імені Святослава Ріхтера. Ім’я славетного земляка надано Обласній філармонії та Музичній школі № 2. У березні цього року в школі імені славетного музиканта відкрито меморіальну кімнату-музей.
