Автор відомих фільмів "Бірюк", "Польоти уві сні й наяву"", "Поцілунок" Роман Балаян дві свої останні картини знімав у Росії.
Москва - місце дії, природна декорація і його нового фільму. Проте, створюється він в Україні на студії "Ілюзіон фільм", очолюваній самим режисером. Напередодні від`їзду Романа Гургеновича в кіноекспедицію з ним зустрівся кореспондент "Дня".
- Кілька років тому ви публічно пообіцяли зняти фільм про кохання.
- Картина "Два місяці, три сонця", справді, про кохання. Придумала цю напівдетективну історію сценарист Марина Мареєва.
- Ви повинні були розпочати роботу над фільмом на початку літа, а вже осінь...
- Головну роль у фільмі мусив виконувати Олег Меньшиков. На цьому наполягали продюсери, тому що цей актор відомий не лише в нас, а й на Заході. Ось ми й чекали, доки Меньшиков закінчить зніматися у Микити Михалкова в "Сибірському цирульнику". Три місяці переносилися зйомки. Але чи то Бог нам допоміг, чи то Михалков - тепер на роль призначений Володимир Машков. Меньшиков - чудовий актор, я його люблю й знімав, та це не його роль. У головній жіночій ролі в нас зайнята Олена Шевченко з Московського театру ім. В. Маяковського, а з українських акторів - Ада Роговцева та Костянтин Степанков.
- А чому ви знімаєте натуру в Москві?
- Ця історія могла трапитися лише в такому мегаполісі. Інакше - вона безглузда. Наш фільм - про кохання на тлі однієї з нещодавніх трагедій, що їх пережила Росія. В Росії сьогодні такий фільм не робитимуть, тому що це може бути помилково витлумачено. А ми маємо право судити по-своєму. Звісно, знімати в Москві буде страшенно важко, але перенести місце зйомки - це все одно, що знімати Нью-Йорк на Подолі.
Історія сучасна, я навіть побоююсь її злободенності. Крім того, це мелодрама, для мене справа нова, й дуже хвилююся, щоб не вийшло, ніби я борюся з жанром. Тут треба знайти якусь золоту середину...
- Чи Ви знімаєте фільм на власній кіностудії?
- Я наївно гадав, що, створюючи її, роблю добру справу. Мета була однією: не розпорошити кошти, виділені на фільм Міністерством культури і мистецтв. Якщо знімати фільм на студії ім. Довженка, то 62 відсотки від будь-якої суми, що надійшла, автоматично підуть на її потреби, а не на картину. Тепер я страшенно жалкую про те, що я так вирішив, бо робота з бюджетними грішми - це щось жахливе: тяганина, маса паперів, затримки фінансування... До того ж виявилося, що вже чотири місяці дехто з моїх колег ходить у міністерство й говорить, що Балаян зволікає зі зйомками, тому що "прокручує" отримані гроші. Ми не полінувалися й показали всі свої рахунки. Мені кажуть, ну що ви, навіщо ви, ми вам віримо. А я хочу, щоб не лише вірили, а й відкидали такі чутки.
- Хто ваші продюсери?
- Крім міністерства, Олександр Роднянський, котрий, до речі, дістає три чверті грошей. Моя студія - виконавець.
- Як ви ставитесь до західний інвестицій у нашу культуру?
- Усі 15 новоутворених країн живуть за рахунок інвестицій із Заходу. Питання в тому, чи бачить ці гроші народ. Жахливо, коли ти все-таки домінуєш, а тобі ще й гроші дають, й увагою оточують. Зараз усі подейкують, чиї гроші у Роднянського. Та добре, що не наші: до платника податків у кишеню не залазить. Людина створила на студії "1+1" майже чотириста робочих місць для наших, між іншим, українських людей.
- Ви зажди підтримували молодих кінематографістів. Чи продовжить ваша студія цю традицію?
- Якщо побачу, що хтось і молодий, і талановитий (на мій смак, звісно), обов`язково постараюся, щоб він працював на нашій студії. Чому багато хто не любить Маслобойщикова та Андрейченко? Тому що я нікого, крім них, не підтримую. Але ж ніхто чомусь не називає інших імен.
- Чи не боїтеся їх перехвалити?
- Це, слава Богу, не я роблю, а інші. Хоч у Андрейченко та Маслобойщикова є страшенно цікава творча потенція, але я їхні картини беззастережно ніколи не сприймав. Просто в кіно все поділяється на впізнаване та пізнаване. Ці двоє працюють з пізнаваним. Цей шлях завжди багатий на помилки і, коли я приходив до них у монтажну, то намагався щось змінити, але вони мене не слухали. Хоча, думаю, даремно: вийшло б краще.
А щодо перехвалити... Мій дипломний фільм, що його я й досі соромлюся, Параджанов знаєте як хвалив. І я йому надзвичайно вдячний за те, що він помітив що я не останній. Так що не помітити когось страшніше, ніж перехвалити.
А взагалі талант твій ходить ніби рівнобіжно. Окремо твоє життя, а окремо - талановитість. На якомусь етапі раптом ви перетинаєтесь, але це аж ніяк не означає, що це - назавжди. Порушиш щось - талановитість твоя відходить у якийсь рівнобіжний світ, тому не всі фільми геніїв, Фелліні, наприклад, геніальні. Його величність Талант - як сліпий дощ, то прийшов, то пішов, і втримати його неможливо.
