Українці люблять читати поезію. Не лише читати, а й творити — в українській літературі багато прекрасних талановитих поетів. Та, на жаль, останнім часом їхні збірки видаються малими тиражами, а то й не видаються зовсім. «День» вирішив певним чином заповнити цю прогалину. І сьогодні ми розпочинаємо нову рубрику «Сонячні кларнети». В ній друкуватимемо вірші — до «круглих» дат їхніх авторів та, можна сказати, просто дат написання тієї чи іншої популярної поезії, яка, може, сприймається вже як народна...
На Олександра Кандибу (літературний псевдонім — Олександр Олесь) слава впала як сніг на голову. Ветеринар за освітою, він працював на бойні і ... писав ніжні вірші. Перша збірка Олеся, «З журбою радість обнялась» побачила світ, коли її автору виповнилося 29 років. Пронизлива елегійна інтонація, глибина та щирість емоцій, музичність слова були помічені. У поезії Олеся забриніли мотиви, які не могли залишити байдужими українських читачів початку ХХ століття: маю на увазі передусім тріумфальну силу молодого любовного почуття, а також радість національного пробудження. Про сплеск ренесансного почування української нації він писав із такою ж ніжністю, як і про кохання. Що ж до, власне, любовної лірики, то вона приваблювала своєю екзальтованістю та пісенністю. Гадаю, можна навіть говорити про такий феномен, як романси на слова Олеся, — по-перше, їх не так і мало, по-друге, деякі з них стали настільки популярними, що давно зажили самостійним життям: чи багато хто знає, що пісня «Сміються, плачуть солов’ї» — покладений на музику вірш Олеся «Чари ночі» (1903 р.)?
«Чари ночі
Сміються, плачуть солов’ї
І б’ють піснями в груди:
«Цілуй, цілуй, цілуй її, —
Знов молодість не буде!
Ти не дивись, що буде там,
Чи забуття, чи зрада:
Весна іде назустріч вам,
Весна в сей час вам рада.
На мент єдиний залиши
Свій сум, думки і горе —
І струмінь власної душі
Улий в шумляче море.
Лови летючу мить життя!
Чаруйсь, хмелій, впивайся
І серед мрій і забуття
В розкошах закохайся.
Поглянь, уся земля тремтить
В палких обіймах ночі,
Лист квітці рвійно шелестить,
Траві струмок воркоче.
Відбились зорі у воді,
Летять до хмар тумани...
Тут ллються пахощі густі,
Там гнуться верби п’яні.
Як іскра ще в тобі горить
І згаснути не вспіла, —
Гори! Життя — єдина мить,
Для смерті ж — вічність ціла.
Чому ж стоїш без руху ти,
Коли ввесь світ співає?
Налагодь струни золоті:
Бенкет весна справляє.
І сміло йди під дзвін чарок
З вогнем, з піснями в гості
На свято радісне квіток,
Кохання, снів і млості.
Загине все без вороття:
Що візьме час, що люди,
Погасне в серці багаття,
І захолонуть груди.
І схочеш ти вернуть собі,
Як Фауст, дні минулі...
Та знай: над нас — боги скупі,
Над нас — глухі й нечулі...»
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Сміються, плачуть солов’ї
І б’ють піснями в груди:
«Цілуй, цілуй, цілуй її —
Знов молодість не буде!»
Джерело: Бібліотека школяра. Поезія. «Наукова думка», К., 1998.»
Кохання тут поетизується як апофеоз молодості, — причому радість знову обнімається із журбою. Автор нагадує про швидкоплинність окремо взятого життя — і по-гедоністичному радить насолоджуватися кожною його миттю. Яскраве любовне переживання в О.Олеся постає на тлі не менш яскравого екстазу природи («Поглянь, уся земля тремтить/ В палких обіймах ночі/, Лист квітці рвійно шелестить,/ Траві струмок воркоче...»). Природа одухотворена й винятково чутлива до биття закоханого серця; власне, кохання й мислиться поетом як прекрасний вияв первозданності й чистоти.
Як на мене, в творчому діалозі з «Чарами ночі» народжувалася й новела Володимира Винниченка «Момент» (1907 р.), філософія якої вельми подібна до Олесевої: все, що природне — прекрасне!
У багатьох своїх творах 1900—1910 рр. О.Олесь постає, передусім, як неоромантик і символіст. Є в нього символістська драма «По дорозі в Казку», що змушує згадати про поетику дуже популярного в ту пору М. Метерлінка (зокрема, його п’єсу «Сліпці»). А Леся Українка, написавши «Лісову пісню», визнавала, що першу драму-феєрію в українській літературі створив усе ж Олександр Олесь («Понад Дніпром»).
Після короткої доби УНР Олесь жив в еміграції, у Чехії. До себе додому на Сумщину він уже більше ніколи не повертався. Твори ж його після тривалої перерви почали знову видаватися в Україні тільки в часи хрущовської відлиги...
