Прикро, проте дуже мало знаємо про кримськотатарську культуру, зокрема літературу. Серія «Кримськотатарська проза українською» до певної міри надолужує цей дефіцит. Про довгождані видання — розмова з істориком і редактором серії Надією ГОНЧАРЕНКО.
КУЛЬТУРНІ ПЛАСТИ Й ОПРИЯВЛЕНЕ МИНУЛЕ
— На скільки томів розрахований проект? Скільки часу може піти на його реалізацію?
— Ідея видати серію книжок з перекладами кримськотатарської літератури належить Павлові Сачеку, директору видавництва «Майстер Книг». Спочатку він планував три томи: давню літературу, твори кінця XIX — початку XX століття і XX століття (включно із сучасними авторами).
Однак свідомі того, що важко реалізувати план з таким поділом, адже перекладів давньої літератури дуже мало, а перекладачів — ще менше. Тож вирішили до першої книжки вмістити твори, більшість із яких уже були перекладені (а деякі й опубліковані), маючи на меті представити якомога ширший спектр літератури. А вже у наступних книжках повніше представляти творчість авторів, твори яких увійшли до першого тому.
Працювати над серією почали 2017 року. Наприкінці літа 2018-го з’явився перший том (увійшли твори одинадцяти авторів), а на початку зими — другий. Він містить твори класика кримськотатарської літератури XX століття Шаміля Алядіна: історичний роман «Запрошення на бенкет диявола», автобіографічну повість «Я — ваш цар і бог» та публіцистичний нарис «Жертви Кремля». Оскільки цей нарис насичений посиланнями на історичні події та персоналії 1920—1930-х років, не завжди знані сучасному українському читачеві, ми залучили історика, фахівця із Кримськотатарської революції 1917—1919 років Андрія Іванця, який написав наукові коментарі.
Крім літературних творів, до кожної книжки подаємо вступну статтю Таміли Сеітяг’яєвої, яка викладає в Таврійському національному університеті історію кримськотатарської літератури, а також залучаємо її як перекладачку. Саме вона переклала історичний роман Юсуфа Болата «Алім», який готуємо до публікації навесні 2019 року. Наступні книжки — твори Ервіна Умерова, Дженгіза Дагджи та інших авторів. Хотілося б зробити десять томів, щоби повніше представити не лише літературу XX століття, а й сучасних авторів. Тож маємо що робити принаймні найближчі десять років.
— Ви співупорядниця і редактор проекту. З якими труднощами зіткнулися?
— Найбільша проблема — перекладачі, які добре володіють обома мовами й мають хист для перекладу саме художньої літератури. Таких людей дуже мало. Кілька прекрасних перекладачів — Микола Мірошниченко, Юнус Кандим, Данило Кононенко, які надзвичайно плідно працювали, — уже відійшли у кращі світи. Співпрацюємо з викладачами Таврійського національного університету й Інституту філології Київського національного університету, де створено Центр кримськотатарської мови і літератури.
— Напевно, найбільш відомий у нас із кримськотатарських культурних діячів Ісмаїл Гаспринський. Хто із авторів для вас став особливим відкриттям?
— Раніше мене цікавили переважно наукові праці з історії чи історії культури кримськотатарського народу. Письменників я розглядала передусім у контексті історичних подій, учасниками, свідками чи жертвами яких їм судилося стати. А тепер відкриваються культурні пласти, в яких вирують емоції, рефлексії, авторські стратегії, що допомагали оприявнювати знання про минуле, попри тиск радянської цензури.
Сильне враження справляють твори Шаміля Алядіна, який, перебуваючи в умовах депортації та цензури, майстерно передає знання про історичну й культурну спадщину. Натомість Дженгіз Дагджи, який жив у Лондоні, не мусив зважати на ідеологічний тиск, тож писав відкрито, нещадно розкриваючи національні конфлікти, звинувачуючи чужинців, які викорінюють його народ.
Одна річ — читати історичні праці про видатних політичних діячів і науковців, як-от Номан Челебіджіхан або Осман Акчокракли, а друга — їхні літературні праці. Це надзвичайно урізноманітнює і збагачує уявлення і про події, в яких вони брали участь, і про їхні мотиви, і про настанови й цінності народу, виразниками яких вони стали.
«МОЖНА ПРОСТО ІНШІ ІМЕНА СТАВИТИ У ПОДІЄВИЙ РЯД — УСЕ ДО БОЛЮ ЗНАЙОМЕ»
— Аналогій між реаліями українського та кримськотатарського культурного життя надзвичайно багато. Спочатку імперська, потім радянська влада знищувала все, що сприяло національно-політичній самоідентифікації киримли. Які твори кримськотатарських письменників присвячені цій проблемі?
— До першого тому ми включили кілька творів, де представлено травматичний досвід втрати всього рідного: від домівки, де народився, знань, зібраних попередніми поколіннями, написаних ними книжок, співаних ними пісень — аж до втрати своїх близьких і неможливості поховати їх як належить.
Процес депортації та життя у вигнанні описано в оповіданнях Ервіна Умерова «Самотність» і «Дозвіл», у повісті Таїра Халілова «До останнього подиху». Перший том містить уривок із роману Уріє Едемової «У місячну ніч» та уривок з автобіографічної повісті Шаміля Алядіна «Я — ваш цар і бог», в якій також оповідається про події депортації. Крім цих, у першому томі є твори, в яких описано зусилля російської влади зі зруйнування культурної і національної ідентичності киримли в першій половині XX століття. Це оповідання Номана Челебіджіхана «Молитва ластівок» та уривок із роману Дженгіза Дагджи «Вони теж були людьми».
Повний текст автобіографічної повісті Шаміля Алядіна «Я — ваш цар і бог» про депортацію та життя у вигнанні увійшов у другий том. Чимало аналогій спадає на думку, коли читаєш публіцистичний нарис «Жертви Кремля» Шаміля Алядіна. 1920—1930-ті роки — радянізація, коренізація, репресії. Можна просто інші імена ставити у подієвий ряд — усе до болю знайоме. Навіть судилище над СВУ, що відбувалося в Харківському оперному театрі навесні 1930 року, має свій аналог у кримськотатарській історії — суд над Велі Ібраїмовим, влаштований у театрі Сімферополя виїзною сесією Верховного суду РСФСР у квітні 1928 року.
ОРІЄНТИРИ ДЛЯ ТИХ, ХТО ЩОЙНО ЗНАЙОМИТЬСЯ З КУЛЬТУРОЮ КРИМСЬКИХ ТАТАР
— Доцільно, що і на відповідних сторінках, і в кінці видань подано словничок окремих кримськотатарських слів. Хто саме працював над ним?
— Працюючи над текстами, перекладачі подавали у примітках пояснення і переклади слів чи понять, що зазвичай є незрозумілими для необізнаного з культурною та релігійною специфікою читача. Формуємо словничок наприкінці книжки, щоб читачеві було зручно пригадати слово, яке вже траплялося йому раніше. Я визбирувала ці слова, а Таміла Сеітяг’яєва мені допомагала.
— Книжка «І народився день», яка розпочинає проект, має передмову Уріє Едемової, голови Спілки кримськотатарських письменників, і розлогу статтю про літературну спадщину кримських татар Таміли Сеітяг’яєвої. Чи передбачено як супровід проекту їхні виступи перед аудиторіями?
— Ми дуже вдячні Уріє Едемовій за те, що вона консультувала нас, допомагала відбирати твори для публікації, написала передмову спеціально для нашої першої книжки, але, на жаль, дорога з Криму до Києва нині не є легкою для людини поважного віку. А з Тамілою Сеітяг’яєвою, котра мешкає в Києві й викладає у ТНУ, співпрацюємо дуже плідно. Вона пише статті, перекладає, допомагає з поясненнями і коментарями, а також бере активну участь у презентаціях книжок.
ЕЛЕКТРОННИЙ ФОРМАТ І «ТЕАТР ПЕРЕД МІКРОФОНОМ»
— Видання, про які ми говоримо, здійснені за фінансової підтримки посольства Канади в Україні й на грант Українського культурного фонду. На підтримку яких інституцій розрахований вихід наступних томів? Як розповсюджуватимуться книжки?
— Так, посольство Канади та Кримський дім надали нам фінансову підтримку для друку і розповсюдження першого тому — збірки «І народився день», за що ми їм дуже вдячні. А коли Український культурний фонд оголосив конкурс, ми вирішили взяти участь і здобули гроші на видання й розповсюдження другої книжки — творів Шаміля Алядіна.
Подаючи заявку на конкурс, ми задумали, що це видання має бути максимально доступним, тому об’єднали зусилля з видавництвом «К.І.С.», яке має великий досвід виготовлення і розповсюдження електронних книжок. Тож завдяки гранту УКФ реалізували проект із видання й розповсюдження творів Шаміля Алядіна не лише у вигляді друкованої книжки, яку надіслали в усі університетські та обласні універсальні бібліотеки України, а й електронної, яка доступна безкоштовно для будь-якого читача із будь-якої країни світу.
Крім того, за цим проектом завдяки співпраці з редакцією «Крим.Реалії» («Радіо Свобода»), для поціновувачів аудіокнижок зробили щось подібне до «театру перед мікрофоном» — запис фрагментів повісті Шаміля Алядіна «Я — ваш цар і бог», який розміщено на їхньому сайті. Зробили також відеоролик про життя і творчість письменника, який розмістили на спеціально створеній сторінці «Кримськотатарська література українською».
А вже коли книжки — друкована й електронна — з’явилися, свій майданчик для популяризації запропонувала редакція «Укрінформу». Вони мають цікаву рубрику «Почути серцем», в якій розміщують аудіозаписи з фрагментами творів українською чи перекладів з інших мов. Тепер там є також аудіозапис фрагменту твору «Я — ваш цар і бог». Дуже сподіваємося, що така, як нині модно казати, мультимедійність сприятиме популяризації кримськотатарської літератури серед українських читачів, допомагатиме краще розуміти й цінувати одне одного. А в сучасних умовах — це запорука нашого виживання.
