Ми багато говоримо про Кобзаря-поета, але куди менше — про прозаїка і художника. Для нас Тарас Григорович — це борець за волю України, символ духовного життя нації, символ її незалежності. Але рідко ми згадуємо про Шевченка як про людину з пристрастями і почуттями, зі стійкими смаками та мистецькими вподобаннями, освіченого чоловіка, тонкого знавця світової культури. Ми більше говоримо про кріпака, а не про академіка. А проте це важливий факт, який допомагає осягнути всю велич і багатогранність його таланту, зрозуміти його як інтелігента тонкої душі і світлого розуму.
Свій крок до представлення нашого Шевченка європейським митцем зробили викладачі та студенти Львівської національної музичної академії ім. Лисенка. Любов Кіяновська, доктор мистецтвознавства, професор, завідуюча кафедрою історії музики, яка давно цікавиться ставленням Тараса Григоровича до класичної музики, неодноразово робила передачі, концерти на таку тематику. Але нам таки бракує ѓрунтовних академічних досліджень цієї теми і, що важливо, її широкого пропагування і розповсюдження. Бракує таких «шевченківських вечорів у новому форматі», де б висвітлювалися нові, цікаві, досі не відкриті загалу грані цієї непересічної, всебічно обдарованої особистості. Найхарактернішими, символічними моментами переплетення шевченкового життя з музикою Любов Кіяновська поділилася з «Днем»:
— Власне, читаючи щоденники Тараса Григоровича, його повісті, можна знайти кілька сотень розсипаних по текстах згадок про музику. Шевченко її дуже добре відчував, навіть більше того — він навчився сам грати на фортепіано, виконував нескладні твори Моцарта і Бетховена. Це, звичайно, ще треба перевірити по джерелах, але колеги ділилися такою інформацією... І я в це охоче вірю. Ви ж не забувайте, що він був академіком Академії мистецтв — просто так це звання не давалося. Така людина мала бути надзвичайно освіченою. Шевченко відвідував усі оперні прем’єри, престижні концерти. А як він відгукувався про те, як Гулак-Артемовський співав Руслана в «Руслані та Людмилі» Глінки!.. Він романтик за натурою — як же він міг творити свою поезію, не відчуваючи тогочасної музики в усьому її багатстві?! Поети того часу без музики не існували.
— А яким композиторам Тарас Григорович надавав перевагу?
— У нього було широке коло смаків: дуже любив Гайдна, Моцарта і Бетховена, постійно до них звертався. Обожнював Шопена, Мендельсона. Дуже добре знав тогочасних віртуозів: Паганіні, Серве, В’єтана, в його творах згадуються десятки прізвищ. Все це говорить про те, що Шевченко — інтелігент надзвичайно високого художньому смаку. Щоденники Тараса Шевченка дуже багаті на музичні судження. Він часто звертається до віденських класиків. І, звичайно, ідеалом гармонії завжди залишався Вольфганг Амадей Моцарт. Фрагмент із записів Шевченка за 1957 рік: «Я почув, як маленький оркестрик грає увертюру до опери Моцарта. Це така чудова музика, що мені здається, її не можна заграти недобре, вона завжди звучить божественно». В його «Щоденниках» є ще один характерний спогад, що стосується Моцарта. Коли Тарас Григорович повернувся із заслання, здавалося б, треба шукати собі притулку, думати про свою долю, а він пише, що випадково потрапив у товариство, де був присутній чоловік, який геніально грав Моцарта. Він аж здивувався, одразу забув про все, що відбувалося, — сидів і насолоджувався цією музикою. Йому не треба було карт, п’яного товариства: важливим було те, що раптом знайшовся той, хто вмів грати Моцарта.
Крім того, одним із улюблених творів Шевченка є увертюра до опери Джоаккіно Россіні «Вільгельм Телль». Твір близький йому і за характером, і за сюжетом, адже Вільгельм Телль — це герой, який піднімає значення національного питання так високо над особистим, що ладен пожертвувати власним сином заради добра народу. В цій музиці є ще один символ — її піднесеність, адже ми завжди плачемо над долею нашого народу разом із Шевченком, але в нього є й зовсім інший бік. Це тонко і влучно висловив Іван Франко: «Якби я мав одним словом схарактеризувати поезію Шевченка, то сказав би, що це поезія бажання, вільне життя, свобідне, нічим не укутаний розвій особистості, цілого суспільства, цілого народу».
Звичайно, що проживаючи у Петербурзі, Шевченко цікавився творчістю класиків російської музики Глінки та Мусоргського, дуже добрі стосунки пов’язували його з музикантами-аматорами братами Федором і Яковом Лизогубами та іншими музикантами — чи професійними, чи любителями. Особливо ж тісна дружба пов’язувала Тараса Шевченка із Семеном Гулаком-Артемовським, вона тривала кілька десятків років і, що дуже прикметно, Гулак-Артемовський був одним із небагатьох, хто не відцурався Шевченка, коли він був на засланні, і підтримував його навіть матеріально. Шевченко пише йому із заслання листа: «Брате мій, друже мій єдиний, Семене, благородніша і чистіша душа, хто б ще мене тут згадав, та ще й п’ятнадцять карбованців вислав. Благодарю тебе і помишлєнієм і серцем своїм». Найулюбленішому другові Тарасу Шевченку Семен Гулак-Артемовський присвятив свою пісню «Стоїть явір над водою».
— А як захоплення Шевченка музикою перепліталося з його літературною творчістю?
— Таке захоплення мало вплив і на поезію Шевченка, і особливо на прозу. В його повістях дуже часто зустрічаються різноманітні музичні символи. В поезії він, звісно, більше виходить із народної пісні, духовної української пісні. Я вважаю, що саме українське поетичне слово його провокувало на національні інтонації. Але там, де він проявляє себе як інтелігент, в тих же повістях, щоденниках чи листах, — там цілком інша картина. Шевченко є людиною світової культури. Уривок з його повісті «Музика» відкриває Шевченка як романтика. Тут він автобіографічно пише про свою особисту ніжну любов до віолончелі. «Арновський привіз віолончель. Боже, що ж то за іграшка! Це лиш одна душа людська може так співати і плакати, як співає і плаче цей дивовижний інструмент. Майстер, що його зробив, мабуть, був сам Прометей. Я лягаю спати і кладу його біля себе. Це моє життя, моє друге я. І якби я був двічі рабом, я б за цей інструмент продав себе втретє в рабство». Мене вразили ці слова... Як же так, він же був кріпаком! Це не пафос, для нас рабство — абстрактне поняття, а для нього воно було конкретним... Проте, як музика брала його за душу, як глибоко він її відчував... Символічно, що ці слова проголошує герой на ім’я Тарас. Єдиний раз він називає героя своїм власним іменем — таки музиканта, навіть не художника. Саме в цій повісті Шевченко використовує прийом, яким потім користуватимуться наступні покоління письменників: певні події в творі мають свою музичну символіку. Коли Шевченко хоче показати духовну вищість слуг від своїх панів, він проводить таку паралель: пани розважаються під новомодні німецькі танці, а слуги слухають Шопена, якого грає їм Тарас. Ще навіть не розуміючи, що це кохання, музикант Тарас прагне зробити для Наталії переклад увертюри до «Сну в літню ніч» Мендельсона. Але ж цей музичний твір закінчується весіллям! Який тонкий натяк...
— За яким принципом ви відбирали композиції до вечора?
— Львівська музична академія постійно шукає якісь нові форми спілкування з широкою аудиторією, і, власне, одна з головних цілей — це концерти, студентські, викладацькі, які були б розраховані на всю львівську публіку. Адже в нас колись була така традиція. Це один із великих стимулів музичного життя у Львові. Дуже велику роботу робить Зінаїда Георгіївна Остафійчук — вона готує чудові програми, причому зі студентським оркестром, отже, долучає студентів до активної концертної діяльності. Вишукує такі оригінальні твори, навіть замовляє (замовила оркестровку на пісню Гулака-Артемовського «Стоїть явір над водою» Віктору Камінському). Ідея концерту — Шевченко як європейський митець, не лише національний. Адже він читав європейську літературу, знав культуру, цікавився античністю... У своїх щоденниках він пише не лише про захоплення музикою, а й про враження від творів літератури, дає цікаві оцінки і з літературознавчого погляду. Добираючи репертуар, ми пошукали по текстах Шевченка: що він любив, до чого йому душа лежала... Ми використали ці мелодії, які, ймовірно, він сам хотів би більше всього почути, зробили так, як би він сам для себе це зробив.
