Минулого тижня в місті Каневі, або, як його іноді називають, «Мецці українського народу», відбулася символічна і вкрай непересічна подія. У музеї на Чернечій горі — саме біля могили Тараса Шевченка — у рамках проекту «Славетний Кобзар очима китайських митців» було представлено виставку «Нев’януча слава. Слава Тарасу Шевченку». Зазначимо, що це вже четвертий спільний китайсько-український виставковий проект, повністю профінансований китайською стороною.
Як наголосив співорганізатор події проректор Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури Остап Ковальчук, найіменитіші художники півторамільярдного Китаю, відомі в усьому світі, пропустили крізь себе творчість українського письменника та представили своє бачення у вигляді портретів Тараса Григоровича, ілюстрацій до «Кобзаря» та ієрогліфів у різних стилях китайської каліграфії — найбільш поцінованого китайцями виду мистецтва. «Тут Джі Лон — 79-річний пекінський маестро, академік, багато працював на літературній ниві як ілюстратор і тепер не полишає пензля — він написав портрет кобзаря Остапа Вересая, ілюстрацію до «Катерини», — зазначив Ковальчук. — Художник вник у нашу історію, був в Україні, малює її. Інша картина — «Українська хатка у селі Моринці», яку написав академік, зірка китайського мистецтва і телебачення Дун Хао».
«Як гармонійно і красиво писалася каліграфія, яка є не фоном, а величезним мистецтвом, яким займалися всі — від імператора до Мао. Каліграфію на даній виставці представляє ректор Центральної академії, голова Спілки художників КНР — уявіть який розголос ця тема мала у Китаї!» — наголосив пан Остап і додав, що загалом завдяки цьому проекту, якому сприяли посольства України у Китаї і Китаю в Україні, Міністерству культури, МЗС, «ми у культурних відносинах із КНР на прекрасному рівні».
«СВОБОДА БУЛА ОСНОВНИМ ПОКЛИКАННЯМ ШЕВЧЕНКА»
Головним організатором та куратором виставки з китайської сторони був віце-президент Китайської академії живопису та каліграфії Алан Юй. «Тарас Шевченко — це дух України, борець за свободу українського народу і обличчя української нації. Зараз він є тим «мостом», який поєднує Китай та Україну, — зазначив Юй під час візиту до Канева. — На сьогодні Тарас Шевченко — це не лише українець, він також китаєць і взагалі людина світу, яка об’єднує всіх нас. Свобода була основним покликанням у його житті». Віце-президент китайської академії також подякував організаторам за можливість провести дану виставку у найбільш знакових культурних місцях України — у місті Каневі — на батьківщині українського поета, а раніше, у травні цього року, — у Національному музеї ім. Тараса Шевченка у Києві. «Шевченко є знаковою фігурою як для Китаю, так і для мене особисто», — говорить Юй.
ТАКИМ ШЕВЧЕНКА МИ ЩЕ НЕ БАЧИЛИ. КИТАЙСЬКІ МИТЦІ ПО-СВОЄМУ ЗОБРАЗИЛИ «БОРЦЯ ЗА СВОБОДУ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ І ОБЛИЧЧЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ»
Звідки ж у китайців такий живий інтерес до України і до одного з найбільших її символів — Тараса Григоровича Шевченка?
В 1920-х рр. китайський письменник і літературний критик Мао Дунь вперше опублікував життєвий шлях і вибрані твори Шевченка китайською мовою у «Щомісячному журналі розповідей». Надалі про Шевченка у Китаї дізнавалися завдяки «культурному обміну» між КНР та СРСР. «Китайські митці, які намалювали дані ілюстрації до «Кобзаря» — в основному 30—40-х рр. народження, тому вони чули про Шевченка ще за радянських часів. До того ж багато китайських художників є вихідцями зі школи Максимова та Тетяни Яблонської — китайські художники є учнями радянських митців, тому вони знають про Україну», — говорить Алан Юй.
Востаннє ж «Кобзар» видавався у Китаї у 1982 році і був перекладений з російської. Але його перекладач 73-річний Ге Баоцюань на цьому не зупинився і розпочав спеціально вивчати українську мову, аби зробити найбільш наближений переклад збірки. Загалом він зробив 130 перекладів віршів з української. Планувалося, що саме для цього видання китайські митці, які є професорами і викладачами Китайської академії живопису та каліграфії, мали намалювати ілюстрації. В серпні 2015 року вони вперше завітали до України та із супроводом головного зберігача Національного музею Тараса Шевченка Юлії Шиленко відвідали музеї, серед яких Національний музей народної архітектури та побуту України у Пирогові, Національний художній музей.
ПІСЛЯ НЕЯКІСНОЇ РЕКОНСТРУКЦІЇ МУЗЕЮ (2003—2010 рр.) СИРІСТЬ, ПЛІСНЯВА ТА ГРИБОК РУЙНУЮТЬ ШТУКАТУРКУ У ПРИМІЩЕННЯХ І РОБЛЯТЬ ВСЕ БІЛЬШЕ ВИСТАВКОВИХ ЗАЛ НЕПРИДАТНИМИ ДЛЯ ВИКОРИСТАННЯ. ОДНА ІЗ НИХ ПЕРЕТВОРИЛАСЯ НА «СКЛАД НЕПОТРІБНИХ РЕЧЕЙ»
«Художники тричі були в Україні, відвідували Київ, Канів, Моринці, де народився Шевченко, — розповідає китайський керівник проекту Алан Юй. — Також їм було продемонстровано багато картин з усього світу — як художники малювали українського письменника. Вони дивилися на монументи Шевченка у різних країнах. Кожен з них мав «Кобзаря» китайською, тому міг прочитати і знайти натхнення для робіт. Виходячи з цього, кожен китайський митець отримував розуміння, що він хоче малювати — портрет, уривок з твору Шевченка чи ієрогліфи».
«НОВИЙ ПОГЛЯД НА КОБЗАРЯ»
Цілий рік китайські митці під проводом Алана Юя працювали над своїми витворами. Проте далі виникли певні проблеми, оскільки вдова перекладача Ге Баоцюаня, яка мала права на його переклади, з якихось причин не захотіла втілювати цей проект. Тож дані картини були випущені у форматі виставки, а до її каталогу було вписано ті самі переклади Ге Баоцюаня. До кожної ілюстрації художники написали свої коментарі. «Виявилося, що у деяких китайських митців набагато глибше, об’ємніше уявлення та розуміння творів Тараса Шевченка, — ділиться враженнями співорганізатор виставки, головний хранитель Національного музею Т. Шевченка Юлія Шиленко. — В Україні Шевченко, якого за багато років зробили чимось «обов’язковим» та розтиражованим, іноді сприймається достатньо поверхово і без розуміння глибини його творчості. Китайці ж дуже пройнялися ним і з нового боку подивилися на Кобзаря».
ДАНА ВИСТАВКА — ЦЕ МОЖЛИВІСТЬ РАЗОМ ІЗ КИТАЙЦЯМИ ПЕРЕОСМИСЛИТИ ТВОРЧІСТЬ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА, СПРИЙМАЮЧИ ЙОГО У «СХІДНОМУ» КОНТЕКСТІ
«Тож результат роботи виявився очікувано чудовим. «Для шевченкіани, шевченкознавства, для наших музеїв і для нашої країни відкриття цієї виставки і взагалі цей проект із «Кобзарем» надзвичайно велика подія, — говорить Юлія Шиленко. — У наш час, коли триває війна, гроші на культуру не виділяють, втілити якийсь проект надзвичайно складно. І раптом китайська сторона, після мандрівки Україною протягом місяця, перейнялася цим, вклала немалі кошти в розвиток нашої культури, щоб просувати її в світі. Весь світ і ми самі зможемо зрозуміти Тараса Шевченка краще лише тоді, коли сприйматимемо його не вузько, а в контексті. Його потрібно «підтягнути» до зрозумілих категорій для всіх народів — даний проект саме це і робить. Так само наступного року ми разом із іспанцями робитимемо проект «Гойя і Шевченко» — один іспанський художник, що перейнявся цією ідеєю, вкладатиме в нього свої кошти — українських коштів знов не буде ні копійки. На жаль, в українському уряді нас не чують».
Розповідаючи «Дню» про перспективу китайсько-українських культурних відносин, віце-президент китайської академії Алан Юй зазначив, що вже цього вересня у центрі Пекіна в Музеї світу триватиме виставка даних робіт за мотивами творів Шевченка із рушниками та скатертинами із колекції Віктора Ющенка. «Це буде поєднання України та Китаю», — зазначив Алан Юй.
«Китайці продовжуватимуть співпрацю, в тому числі культурну, із Україною, — продовжує Юй. — Місяць тому український та китайський уряди домовилися про полегшення процедури оформлення віз для китайців. Раніше китайцям було легше поїхати до країн Європи, аніж отримати українську візу. Тепер є надія на розширення зв’язків та взагалі на перспективне майбутнє».
ЗРУЙНОВАНА «УКРАЇНСЬКА МЕККА»
Як поділилися організатори виставки «Нев’януча слава. Слава Тарасу Шевченку», після згаданої події планується здійснення глобального задуму — відкриття музею Тараса Шевченка у Пекіні. Достойний крок для розвитку китайсько-українських взаємин та для підтримки української культури. І з цього приводу хотілося б зазначити і про контрасти даної виставки. Заходячи під високу стелю ззовні розкішної будівлі Канівського музею Тараса Шевченка, перебуваючи у просторій і світлій залі, де триває виставка, одразу і не здогадаєшся, що сусідні приміщення у цій самій будівлі у жахливому напівзруйнованому стані. Реконструкція музею, яка відбувалася з 2003 по 2010 рік і до якої доклали руку «менеджери» Януковича, була виконана абияк, без достатнього рівня гідроізоляції будівлі, тож кожен дощ призводить до затоплення виставкових залів, а сирість, пліснява та грибок знищують штукатурку і роблять все більше приміщень непридатними для використання. І це, як було сказано на початку, — в «українській Мецці»! Якщо українці таким чином ставляться до власної «Мекки», то годі вже говорити про менш культові місця. Окрім того, як після такого ставитимуться до України та її культури іноземці — скажімо, китайці чи поляки? Йдеться про позиціонування держави.
«На нещодавній конференції міжнародного об’єднання музеїв та професійних музейних працівників в Італії одним зі спікерів був професор Економічного університету з Австралії Девід Тросбі, — коментує Юлія Шиленко. — Ще в 90-х рр. він написав книжку «Економіка та культура», в якій зазначив, що культура є основним чинником економічного зростання держави. Тоді його тезу сприйняли скептично, але вже у 2002 році на засіданні Світового банку було прийнято цю доктрину як основну: інвестиція грошей у культуру повертається економічним зростанням держави. Люди вже давно довели цю тезу науково — державне ж керівництво України досі не зрозуміло пріоритетів, які потрібно обирати при управлінні державою. Культура — це наша ідентичність і особливість, яка нас вирізняє з-поміж інших народів. Вкладаючи в неї кошти, ми інвестуємо в майбутнє. У мене ж виникає враження, що останнім часом фінансування культури в Україні припиняється».
Тож чи інвестує сьогодні держава у своє майбутнє? Таке враження, що за неї це роблять інші суб’єкти міжнародної політики.
