З екрану, встановленого на сцені Національної філармонії, показали документальний фільм із фрагментами виступів видатного музиканта, одного із засновників української скрипкової школи Богодара Которовича (1941 — 2009 рр.), а потім вийшли музиканти камерного ансамблю «Контрасти Київ-класік» (художній керівник, піаністка Євгенія Басалаєва). Творчий проект «Елітні вечори камерної музики» відбувся за сприяння президентського фонду Леоніда Кучми «Україна», Фонду Євгенії Басалаєвої «Київ-класік» та підтримки Посольства Литви в Україні — данина пам’яті скрипалеві, диригентові, педагогові, однодумцеві.
Програма «Присвята» була побудована як подорож сторінками концертних програм майстра. Це дозволило пригадати Богодара Антоновича і як фантастичного виконавця, і як творця чудового колективу «Київські солісти», і як вчителя, котрий виховав декілька поколінь музикантів. Прозвучали улюблені твори маестро, які виконували його учні: визнані в музичному світі скрипалі — Богдана Півненко, Володимир Астраханцев (Німеччина) й Святослава Семчук та і юні музиканти — студенти НМАУ: Марина Деметкова, Анастасія Мікусевич, Оксана Пінчук, Діана Тищенко, Олександр Пушкаренко, учні КССМШ ім. М. Лисенка Антон Которович і Олег Дудниченко. А з Литви спеціально для участі в концерті прилетів легендарний маестро Саулюс Сондецкіс, друг Богодара Которовича.
Вечір відкрив «Сумний вальс» Сібеліуса, про який сам скрипаль говорив: «Цей вальс зачіпає найглибші і найпотаємніші струни моєї душі...». Пролунали Прелюд і Алегро Крейслера із циклу скрипкових мініатюр «Класичні рукописи» в обробці Саулюса Сондецкіса для фортепіано та струнних. Емоційно, піднесено виконали музиканти Концерт для фортепіано, скрипки й струнного квартету Ернеста Шоссона, й дивним голосом співала соло скрипка Богдана Півненка. Цікаво, що ноти твору маестро Сондецкіс подарував своїм друзям Богодару Которовичу та Євгенії Басалаєвій, і вони стали першими виконавцями концерту в Україні. Закінчила перше відділення ніжна «Колискова» Євгена Станковича, написана композитором для дуету Которович — Басалаєва.
Друге відділення за атмосферою нагадало цикл концертів «Нічні серенади», які проводив Богодар Антонович у 1980-ті роки в Маріїнському парку Києва. Прозвучали два концерти Вівальді для чотирьох і двох скрипок, виконані з гармонійним натхненням студентами та ансамблем «Контрасти Київ-класік». Символічно, що серед молодих скрипалів був продовжувач музичної династії — Которович-молодший (Антон — учень 10 класу КССМШ ім. М. Лисенка, вперше виступав у філармонії як соліст). А одна із солістів — студентка І курсу НМАУ Марина Деметкова, згадуючи свого вчителя, сказала: «Ми його дуже любили. Він був приголомшливий педагог і велика людина».
Звучав Паганіні — Капріс ля мінор для скрипки соло, й виконання Олександра Пушкаренка підкорювало слухачів щирою та віртуозною грою. А Володимир Астраханцев чудово виконував соло в п’єсі «Венеціанський карнавал» Паганіні — Ернста для скрипки і струнних. Нагадаємо, що 1999 року Богодар Которович єдиний серед українських виконавців був удостоєний права зіграти на унікальній скрипці Паганіні роботи Гварнері. Легендарний інструмент на два вечори доставили з Генуї до Києва спеціальним рейсом, і відбулися два аншлагові бенефіси в дуеті з Євгенією Басалаєвою у супроводі ансамблю «Київські солісти» в Національній філармонії та Національній опері.
У Концерті Баха для двох скрипок і струнних виконували соло Святослава Семчук і Володимир Астраханцев, і виконавцям удалося озвучити космічну мудрість твору, яка стверджує, що призначення музики — дарувати людям радість.
Весь час, поки тривав концерт, на екрані світився кадр — скрипка й свічка. А у фіналі знову демонструвався запис, де Богодар Антонович виконував «Мелодію» Мирослава Скорика. Усі музиканти вийшли на сцену, а в залі люди підвелися й слухали стоячи. Вечір закінчився на світлій ноті, нагадавши слова Євгенії Басалаєвої: «Богодар не визнавав смутку, він був великим оптимістом. І говорив: «Коли людина йде, не треба сумувати. Можливо, там краще, там радість, там птахи співають». Тому нехай це буде не вечір пам’яті, а просто присвячення Богодарові, наче він з нами грає на сцені. Будемо з ним разом».
— Я вдячний, що мене запросили на концерт пам’яті мого великого друга Богодара Антоновича Которовича, — розповів «Дню» знаменитий литовський диригент Саулюс СОНДЕЦКІС. — Я завжди відчував його щиру підтримку й ставлення, якого чекаєш від справжнього друга. Которович був дуже надійною людиною, ніколи не підводив, не зраджував, йому можна було довіряти — а я це найбільше ціную в людях. І був музикантом високого таланту. Важко уявити весь величезний масштаб його діяльності, а він, хоч би за що брався, завжди був на висоті й чудово тримав цю планку. Унікальний скрипаль, талановитий педагог, а який ансамбль створив, як працював із ним — та він жив цим ансамблем!
Починаючи з 1880-х років наші зустрічі й творчі зв’язки були дуже активними. Ми разом виступали з концертами у Вільнюсі, Києві, Москві, Санкт-Петербурзі, в інших містах з Литовським і Львівським камерними оркестрами (в той час у Богодара ще не було свого ансамблю «Київські солісти»). Зробили багато записів на радіо з Львівським камерним оркестром. А коли виступали у Львові — на батьківщині Которовича, я познайомився з його батьком. Пам’ятаю концерти, коли грали Богодар із братом Олегом і Олег Криса з братом Богданом, усі — прекрасні скрипалі. До програми вечора пам’яті Богодара Которовича включили два концерти з «Гармонійного натхнення» Антоніо Вівальді (цикл із 12 концертів, у якому чотири концерти для однієї скрипки, чотири для двох скрипок і чотири — для чотирьох), який у Києві грали, а виконували соло брати Которовичі й брати Криси. Ми виступали в Палаці «Україна», й зал був повний, публіка чудово приймала. Концерти Вівальді — дуже красиві, шлягерно-заводні, я навіть кажу, що Вівальді писав щось подібне до рок-музики — лише з добрим смаком і належним благородством, а це те, чого часто рок-музиці дуже не вистачає.
Запам’яталися й виступи в Маріїнськом парку, які проводили з Богодаром Которовичем у Києві. Спочатку «Нічні серенади» ми разом виконували на курорті Паланга, але у нас, у Литві, погода примхлива, й концертам часто заважає дощ, а у вас, у Києві, клімат сприятливіший, літні вечори були теплими. Знаєте, я не люблю слухати свої записи, але є одна з Богодаром Которовичем — зразкова. Це концерт Л. Шпора, написаний у стилі італійської опери. Коли ми її робили в одному київському клубі, то сталася незвичайна пригода. Граємо, й раптом чуємо якийсь звук, схожий на «тірі-тірі». Наш звукорежисер запитує сердито: «Що там у вас в оркестрі?!». Нічого. Знову починаємо грати — й знову цей звук. Нарешті, ми зрозуміли, що це цвіркун. Коли ми не грали, він мовчав, але щойно починали грати, він теж додавав свого голосу! Довелося нам шукати новий зал і робити перезапис. Той запис мені дуже дорогий — Богодар Которович грає приголомшливо, надзвичайно гарно: віртуозні речитативи, потім феєрверк у фіналі, й усе так натхненно, як це гралося за часів великих романтичних скрипалів! Мені дуже приємно, що про Богодара Антоновича пам’ятають, що не порушився зв’язок поколінь, і нині українську скрипкову школу гідно представляють його учні.
