Читаючи рецензію Миколи Рябчука "Французький Сізіф та українське каміння" ("День", 15 травня) на "ще одну книжку-фантом українською мовою - розкішний тритомник вибраних творів Альбера Камю", я згадав відомий анекдот про етнічно-національні казани із смолою в пеклі: майже всі вони ретельно охороняються щоб ніхто не втік, а український казан - ні. Якщо хтось насмілиться самотужки вибиратися з нього, то всі інші, що в казані, не дадуть. Навіщо сторож - стережуть самі себе.
Після цікавих думок щодо Альбера Камю в українському контексті, Рябчук пише: "На жаль, тритомник з`явився у харківському видавництві "Фоліо" - відомому зі своєї специфічної любові до україномовних видань, яка виявляється чомусь лише в тих нечисленних випадках, коли знаходиться спонсор, готовий щедро ту любов оплатити. Цього разу на "українську справу" розщедрилися французи... Щоправда, на ціну тритомника у книгарнях це не вплинуло - вона становить 45 гривень, тобто десь удвічі більше, ніж такий тритомник мав би реально коштувати без жодних субсидій". І далі: "не виключено, що весь тираж Камю поїхав до Франції або Росії, куди експортується більшість видань "Фоліо".
На такі, м`яко кажучи, легковажні та непрофесійні зауваження можна було б і не відповідати. Але якщо такі речі пише Микола Рябчук, автор знаний та серйозний, якого я звик поважати, то справи вже справді кепські.
Працюючи в "Фоліо" начальником комп`ютерного відділу і координуючи, крім того, випуск усіх україномовних книжок (а їх вийшло за три роки більше двадцяти і ще більше підготовано до друку), я відкрив для себе великі пласти української літератури, ще невідомі читачеві. Великої, серйозної літератури - поезії, прози, культурології. "Фоліо" заснувало серію "Українська література ХХ століття". Було прийнято досить ризиковану для видавництва схему: "Фоліо" готує власним коштом книжки до друку, Міністерство культури і мистецтв оплачує друкування книжок для бібліотек накладом 10 000 примірників. 1994 року вийшло п`ять томів - Михайла Коцюбинського, Олександра Довженка, Івана Світличного, двотомник Валерія Шевчука. Але фінансування бібліотечної серії Мінкультури припинило, і далі цю справу ніхто не підтримав. Видавництво зазнало величезних збитків, вклавши в підготовку серії понад 60 тисяч американських доларів. І все ж таки, має намір продовжувати серію, прекрасно знаючи про фінансову безперспективність цієї справи. Бо поставило собі культурне надзавдання, що вже давно на порі - репрезентувати найкращі здобутки модерної української літератури в якомога повнішому обсязі та ще й зібрати при цьому найкращі роботи українських художників книги. У цьому році вийшов великий том Ігоря Калинця, на черзі - тритомник культурологічних творів Юрія Шереха, двотомник "Задзеркалля. Українська готична новела", трилогія Тодося Осьмачки, чудова антологія західноукраїнської поезії 20 - 30-х років...
Але все це потребує великих коштів. Чи можна хоча б повернути гроші, вкладені в матеріали та друк? На жаль, сьогодні мусимо говорити саме в цьому сенсі про фантомність україномовної книжки. За рідкісними винятками (на кшталт роману-провокації Оксани Забужко) україномовне видання приречене на видавничі збитки. Впевнений, що будь-яка україномовна книжка видана не інакше як за спонсорські кошти - чи то державні, чи приватні, чи внески благодійних фондів тощо.
Але й видані книжки продати важко. Досі залишилося декілька сотень примірників з 10-тисячного накладу виданої у кінці 1993року першокласної книги Мирослава Мариновича "Україна: дорога через пустелю", не проданий досі 10-тисячний наклад "Монологів" Леся Танюка, що вийшла на початку 1994р. (до речі, ці книжки надруковані "Фоліо" саме власним коштом. На книжку Калинця видавництво свідомо поставило ціну нижчу за собівартість - 8 гривень, продають її за 10 - 15 гривень і дуже повільно. Хоча це перше майже повне видання великого поета в Україні (як на мене, єдиного поета з живих, хто сягає європейського рівня). Не купують блискучий роман Валерія Шевчука "Стежка в траві", хоча оптова ціна двотомника - 6 гривень... Українські читачі не мають коштів для придбання книжок, бо живуть скрутно в наші важкі часи. Можна погодитись із Миколою Рябчуком, що ціна на тритомник Камю завелика і що це помилка видавництва, але й за меншу його, боюся, не куплять (слід зазначити, що Рябчук помиляється з оцінкою собівартості: вона велика, бо високоякісну роботу кращих перекладачів - Анатоля Перепаді, Олега Жупанського та інших - треба відповідно оплачувати, розмір податків відомий, а французи - велика їм подяка за увагу та допомогу, без якої українського видання Камю взагалі б не було! - оплачують, звичайно, витрати видавництва далеко не в повному обсязі).
Колишня система продажу книжок зруйнована, а нова ще тільки створюється, і продавці не поспішають брати на реалізацію україномовні видання. У ліпшому разі візьмуть 20 - 30 книжок і продають півроку. Великі й ціни. Витрати на матеріали й поліграфію зростають і зростають, податки в цій галузі не відрізняються від іншого, прибутковішого бізнесу, а державної допомоги українські видавці так і не дочекалися. На відміну від північного сусіда, де скасовано податок на додану вартість, а на медичну, наукову, дитячу літературу - і на прибуток. В результаті собівартість української книжки на 30 - 40 відсотків вища за собівартість такої ж книги, виданої в Росії, і ситуація виштовхує українські видавництва на російський ринок, якщо вони хочуть зберегтися, а вітчизняна поліграфія поступово вмирає...
Іронія Рябчука щодо діяльності "Фоліо" на російському ринку мені зовсім незрозуміла. Як не мене, треба радіти, коли українські фірми експортують свою продукцію за кордон. А для російського й українського російськомовного читача "Фоліо" підготує велике видання Альбера Камю російською мовою. І звідки така ворожість? Сподіваюсь, що Микола Рябчук не перетворився на професійного патріота, який узагалі не припускає можливості існування в Україні книжок російською мовою.
Як мудро пише Зиновій Антонюк, "по стількох роках свободи далі перебуваємо у стані своєрідного "горизонтального" чи групового "самонасильства" ями, коли лікоть сусіда по ямі працює не в напрямку допомоги "спів`ямнику" вибратися з ями, а в напрямку нейтралізації тих конкретних індивідуальних зусиль". Чи не ліпше було б разом подумати, як нам усім розв'язати цю важку суперпроблему: як зменшити витрати на видання і як знайти шлях до читача, який (я залишаюся в цьому впевнений!) потребує і Калинця, і Шевчука, і Камю, й інших майстрів вітчизняної та світової літератури.
Харків
