Рік тому ім’я Романа Майбороди зникло з афіш Національної опери України, але назавжди залишилося в історії! Така вже доля у співака. Настає час, хочеться того чи ні, але треба залишати сцену. І хоч як це болісно, а вокаліст, який поважає себе, а в собі митця, має вчасно зробити такий крок. Як говорили видатні оперні виконавці: «Краще піти зі сцени на рік раніше, навіть у розквіті творчих сил, ніж на рік пізніше, коли йдеш за куліси не під оплески, а під цокіт власних каблуків...»
Роман Майборода виважив такий час і, не комплексуючи, перейшов на викладацьку роботу до Національної музичної академії України, щоб передавати свій досвід майбутнім співакам. А йому є чим поділитися, бо сцені віддав майже сорок наповнених творчістю й активною виконавською практикою років, створивши блискучу галерею партій, які стали взірцевими для всього виконавського корпусу. Майборода належить до когорти видатних сучасних українських оперних співаків, власне, таким він залишиться, бо поняття таланту не належить до якоїсь абстрактної історичної категорії.
Його прекрасний баритон зачаровував, а в численних записах продовжуватиме чарувати своєю силою і красою, внутрішньою наповненістю і неповторною тембральністю. У творчій манері співака поєднано технічну вокальну довершеність і справжню, непідробну природну красу голосу, артистизм і вміння надати кожному своєму герою психологічної достовірності. Доречно додати, що Роман Майборода, як один із найяскравіших представників української вокальної школи, виступав на найпрестижніших оперних сценах світу, а в останні роки вів вокальні майстер-класи в низці зарубіжних консерваторій.
У доробку митця — понад тридцяти партій у класичному і сучасному репертуарі. Більшість із них за своєю емоційною напругою і технічною складністю є вершинами вокально-сценічного мистецтва: Мазепа, Євгеній Онєгін, Князь Ігор, Дон Жуан в однойменних операх П. Чайковського, О. Бородіна, В.-А. Моцарта, Грязной у «Царевій нареченій» М. Римського-Корсакова, Скарпіа в опері «Тоска» Дж. Пуччіні. У доробку співака найскладніші і найдраматичніші партії вердіївського репертуару: Ріголетто, Набукко, Амонасро, Ренато, Симон, Яго в київських та зарубіжних постановках опер «Ріголетто», «Набукко», «Аїда», «Бал-маскарад», «Симон Бокканегра», «Отелло». Трактування Романом Майбородою цих партій позначено глибиною відчуття вердіївського кантиленного співу, вокальною досконалістю, психологізмом прочитання кожного образу. Це неодноразово відзначено не тільки українською, а й зарубіжною музичною критикою, вбачаючи в українському співакові Романові Майбороді одного з найцікавіших у Європі виконавців вердіївського репертуару, про що засвідчили його запрошення на постановки та виконання провідних партій в операх Дж. Верді в сезони 2000—2001 років до Мадридської королівської опери, тріумфальний успіх у вердіївських виставах у Ризі, Таллінні та Варшаві.
Із перших кроків своєї творчої діяльності Роман Майборода з пієтетом ставився до національного репертуару, творів сучасних українських композиторів. Як представник знаменитої композиторської сім’ї Майборода з ранніх років був органічно інтегрований в український культурний процес і є не тільки його представником, але й безпосереднім активним учасником з окресленою позицією щодо розвитку національної духовності. У річищі виконавських традицій він створив образ Остапа в невмирущій опері М. Лисенка «Тарас Бульба» і став одним з найкращих виконавців цієї напрочуд складної у вокальному і драматургічному планах партії, в якій поєдналися глибина відчуття патріотичного пориву й уміння співака спроектувати це на сучасність, що надає образу Остапа особливої значимості. Захоплює глядачів і його Микола в опері М. Лисенка «Наталка Полтавка» — умінням вокальними барвами передати світ внутрішніх переживань красивого душею сільського юнака. Окремо треба сказати про виконання Романом Майбородою провідних партій в операх його батька Георгія Майбороди, які стали справжнім і непересічним явищем української музичної культури попри деяку політичну заангажованість окремих лібрето. Роман Майборода блискуче відчував вокальну стилістику цих творів, умів донести її через свій спів, передати психологічні нюанси характерів Максима («Арсенал»), Мартина («Милана»). Значною мірою саме на його голос і виконавський стиль Георгій Майборода написав партію Гаральда в опері «Ярослав Мудрий», з такою художньою довершеністю поставленого Стефаном Турчаком на київській сцені.
Повсюди, де б він не виступав, співак з успіхом репрезентував найвищі досягнення української вокальної школи, небуденні, вистояні на віках традиції однієї з найспівучіших націй світу. Про це свідчила також його активна камерна виконавська діяльність. У концертному репертуарі Романа Майбороди домінував, насамперед, вітчизняний вокальний пласт — народні пісні, романси, твори відомих сучасних українських композиторів і, насамперед, його дядька, видатного українського композитора-пісняра Платона Майбороди.
Своєю творчістю Роман Майборода сягнув справжніх мистецьких вершин, натхненною працею заслужено здобув статус одного з найкращих українських оперних співаків, творчість якого стала художнім явищем сучасної української музичної культури.
Своє 70-річчя народний артист України, Шевченківський лауреат відзначив у статусі провідного педагога вокальної кафедри НМАУ... Як викладач він продовжує своє служіння оперному мистецтву, а його студенти з гордістю називатимуть себе учнями Романа Майбороди, співака, який полишив яскравий і незабутній слід в історії українського оперного мистецтва.
