У Колонній залі ім. Лисенка за підтримки Італійського інституту культури в Україні відбувся останній, дев’ятий концерт з циклу «Золоті сторінки італійської музики» — «Viva! Belcanto»
У ньому брала участь зірка італійського бельканто Лючія Аліберті (сопрано) і Київський камерний оркестр (диригент — Роман Кофман). Зала була переповнена: не тільки любителями музики, але серед глядачів було багато іменитих колег-музикантів.
Лючія Аліберті — не тільки володарка гнучкого драматичного сопрано, але і музикант-інструменталіст, володіє грою на фортепіано, гітарі, акордеоні, скрипці, мандоліні, а також композиторка — авторка творів для фортепіано, кларнета, флейти і голосу. Лауреатка кількох конкурсів, Аліберті активно гастролює в усьому світі. Її віртуозна майстерність дозволяє виконувати будь-які за складністю партії. Проте Лючія віддає перевагу традиційному оперному репертуару: творам Белліні, Доніцетті, Россіні, Верді, знавцем яких вона вважається. У першому відділі концерту прозвучав струнний секстет П. Чайковського «Спогад про Флоренцію». Незважаючи на назву, що налаштовує на італійські враження, ця чарівна, зворушлива, дотепна музика так же близька будь-якій слов’янській душі, як і інші твори великого композитора.
Другий відділ, складений з італійських оперних арій і увертюр, потребував розширеного складу оркестру. Особливо сподобалася слухачам арія з опери Доніцетті «Лючія ді Ламмермур», в якій голос солістки сплітався з віртуозною партією соло-флейти (соло в оркестрі — Ігор Тютюнник). Серед професіоналів існує думка, що західна вокальна школа відрізняється від нашої тим, що співаки, маючи менший вокальний потенціал і менш яскравий і багатий тембр голосу, технічно ним володіють краще, ніж наші вокалісти, які від природи наділені чудо голосами. І дійсно,не «форсуючи» і дотримуючись помірного звучання, співачка продемонструвала запаморочливу віртуозність. Вокальна манера італійської гості викликала фурор: публіка влаштувала їй такі овації, що кількість номерів, виконаних на «біс», перевищила кількість арій, напочатку заявлених у програмі.
Чудово вразив і Камерний оркестр, добре відомий шанувальникам класичної музики не тільки в Києві, але і за його межами. Акомпанувати солісту, тим більше вокалісту, — особливий вид роботи, що відрізняється специфічними труднощами: диригент, а з ним кілька десятків музикантів мають дихати в унісон. Колектив під керуванням Романа Кофмана прекрасно впорався із завданням, супроводжуючи спів солістки з тією невимушеною природністю і точністю, які відрізняють справжніх професіоналів. До того ж, теплий прийом публіки окрилив виконавців, як може окрилити лише успіх; чутливий оркестр надавав артистці свободу, тому їх неодноразово викликали на «біс», а овації довго не змовкали.
