У Національній філармонії України відбувся концерт, де звучала музика Джоаккіно Россіні, яка рідко виконується на київській сцені. Цього разу творчість знаменитого італійця, що уславився своїми операми, віртуозними й дотепними ансамблями та іншими численними опусами, постала перед публікою не зовсім звичною стороною. Великий духовний вокально-симфонічний твір «Стабат матер» для солістів, хору і оркестру не виконувався у Києві вісім років. Цей твір показав ще одну грань великої творчої спадщини композитора. Ця масштабна композиція складається з 10 номерів: Інтродукція, Арія, Дует, Арія, Хор і речитатив, Квартет, Квартет, Каватина, Арія і хор, Квартет і Фінал. У концерті брали участь: Симфонічний оркестр Національної радіокомпанії України (диригент Володимир Шейко); капела «Думка» (художній керівник Євген Савчук); солісти Наталія Ніколаїшин (сопрано), Римма Шаповалова (сопрано), Сергій Пащук (тенор) і Богдан Тарас (бас)...
Джоаккіно Россіні — прославлений автор понад тридцяти опер, володар унікального обдарування, який створив свою першу оперу в 14 років, а на написання свого блискучого шедевра «Севільський цирюльник» затратив близько 20 днів. Прекрасний вокаліст, він грав на клавесині, альті, скрипці, віолончелі, фортепіано; чудово володів мистецтвом контрапункту — і це крім його кулінарних талантів, які оспівані в безлічі історичних анекдотів! Багатогранність інтересів Россіні відбилася й на особливостях його композиторського обдарування: йому властиві мелодична щедрість, оригінальність, гнучкість і різноманітність вокальних партій, майстерність оркестровки, яка наситила партитуру Россіні тембровим багатством, різноманітністю, іскристою легкістю в поєднанні з ефектним драматизмом. Уміння майстерно нагнітати смислове напруження також належить до сильних сторін цього видатного композитора. Зіставлення гумору й патетики, героїчних і споглядальних, світлих і трагічних образів, сценічна виразність і природність цієї талановитої музики й привела до того, що ні в одному жанрі творчості Россіні не обмежував свою фантазію стереотипами.
«Стабат матер» було створено композитором у другій половині життя (1842), після всіх успіхів, невдач і переживань, пов’язаних із постановками його опер. «Stabat mater dolorosa» — спів, який традиційно входив до католицької меси, приуроченої до свята «Семи скорбот Богородиці», й базувався на середньовічному вірші (перші слова перекладаються як «Стояла мати скорботна…»), авторство якого невідоме (приписують францисканському ченцю Яконові да Тодді, який помер рівно 700 років тому). Однак навіть традиційний релігійний зміст не стримував фантазії сміливого композитора: в цій музиці можна знайти всі кращі прийоми композитора; всі риси, за яку музику Россіні досі так люблять, відбилися в ній сповна. Незважаючи на особливості першооснови, у Россіні тут вирують могутні пристрасті, незнані сили; релігійна тематика вірша оригінально поєднується з рисами світської музики, видаючи любов композитора до опери. Музичними засобами — то аріозною жвавістю, то танцювальною витонченістю, композитор примхливо втілює алюзії до різновидів оперних номерів, «натякаючи» то на так звану арію помсти, то на «дует згоди»…
Концертне виконання не позбавляє цю музику майже «театральної» яскравості й видовищності. Россіні вірний собі: його композиторські вирішення незмінно дотепні. Тут є і віртуозні каденції, що вимагають бездоганного володіння вокалом, і «моцартівська» прозорість фактури, розробленої з властивою Россіні майстерністю, красномовний і барвистий у своїй різноманітності оркестр, збагачений своєрідністю вокальних тембрів, іскристо-легковажні епізоди поруч із глибоко серйозними — і пишний, нарядний фінал, який увінчує весь твір. Мабуть, саме тому публіка, що заповнила залу, виконавців вітала в фіналі стоячи…
