Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Стравінський і Шанель:

таємниця двох світів
22 квітня, 2011 - 00:00
ДВІ ЛЕГЕНДИ СВІТОВОЇ КУЛЬТУРИ / ФОТО З САЙТА NNM.RU ФОТО З САЙТА LIVEINTERNET.СOM
НАВІТЬ БІОГРАФИ, ЯКІ БУЛИ ВСЕ ЖИТТЯ ПОРУЧ ІЗ НИМИ, НЕ МОЖУТЬ ІЗ ВПЕВНЕНІСТЮ СКАЗАТИ ПРО НАЯВНІСТЬ БЛИЗЬКИХ СТОСУНКІВ МІЖ СТРАВІНСЬКИМ І ШАНЕЛЬ (КАДР ІЗ ФІЛЬМУ «КОКО ШАНЕЛЬ ТА ІГОР СТРАВІНСЬКИЙ») / ФОТО З САЙТА KINOPOISK.RU

Я люблю писати музику більше, ніж саму музику.

І.Стравінський

Доля генія від музики із світовим іменем Ігор Стравінський, матір якого народилася в містечку Устилуг, що на Волині, ввібрала в себе всі виклики свого часу, його соціальні й культурні кризи. Ще один український талант покинув рідні терени для підкорення світу, який охоче приймав у обійми загублені душі. Однак справжнім викликом для Стравінського була зустріч із французьким модельєром Коко Шанель, роман із якою й досі залишається дивовижною й загадковою історією минулого століття.

Перед доленосною зустріччю ще станеться багато всього. Стравінський ніколи не забуде уроки композиції в Миколи Римського-Корсакова, якого все життя вважатиме не тільки вчителем, а й духовним батьком. Наставник порадив ще молодому юнаку не вступати в консерваторію, натякаючи на самобутній талант Стравінського. Останній і сам хотів бути учнем Римського-Корсакова, вважаючи його «щирою людиною в дуже неестетичний період російської історії». Проте, якщо батько був відомим у Петербурзі оперним співаком, а мати не менш знаною піаністкою, юному музиканту необхідні були позародинні докази його обдарованості. Іронія долі в тому, що у сім’ї музикантів талант Стравінського помічають лише у студентські роки, коли той навчався на юриста в Петербурзькому університеті. Майбутньому композиторові, як і будь-якій творчій людині, необхідним є встановлення дружніх і теплих стосунків зі старшими колегами. Про духовну атмосферу в дореволюційному Петербурзі Ігор Стравінський писатиме у своїх «Діалогах»: «Я часто думаю, що факт мого народження й виховання у місті, швидше неоіталійському, ніж суто слов’янському чи східному, повинен був частково обумовити напрямок культури мого пізнього життя». Знайомство із Сергієм Дягілєвим сприяло формуванню власного характеру, відчуття ритму й віри у свої сили. Саме йому потрібно завдячувати появу успішного музичного твору до балету «Жар-птиця» 1910 року, що відкрив шлях до світового музичного олімпу. Пізніше Стравінський знову перетнеться з Дягілєвим, однак вже поза межами більшовицької Росії. У цілому Стравінський завдяки сімейним зв’язкам і своєму очевидному таланту був в авангарді музичного життя тогочасного Петербурга, що сприяло швидкому зростанню популярності серед творчих людей і владної верхівки.

...За п’ять років до прем’єри «Жар-птиці» в житті Ігоря Стравінського сталась не менш важлива подія — зустріч із Катериною Носенко на його рідній Волині. З першого погляду між ними виникло почуття, і в серпні цього ж року відбулися заручини. Відгуляли весілля в селі Омельне у маєтку Дмитра Носенка, який був близьким родичем сім’ї Катерини. Для Стравінського українська земля означала значно більше, ніж земля своєї матері. Кожного літа, починаючи з 1907 року й до початку Першої світової війни, композитор пише свої твори в Устилузі. Тут же Стравінський створив свій перший шедевр — фантазію для оркестру «Феєрверк». Згодом з’являться вже згадувана «Жар-птиця» і, напевно, найбільш відомий твір раннього періоду «Весна священна». Немов відчуваючи, що йому тут завжди не бути, композитор зі своїм братом Гурієм посадив сад і липову алею, які ведуть до дому Стравінського. Навіть сьогодні із вікон будинку звучить чарівна музика майстра, нагадуючи людям про відомого земляка. Із 1910 року сім’я Стравінських живе у Франції та Швейцарії. Молодий митець не бажає повертатись у Росію, де творити стає все важче й важче. На запитання щодо переїзду в Європу композитор відповість чітко й лаконічно: «Заради свободи творчості й здоров’я своєї дружини».

Все ж російські та українські мотиви з’являються у цей період Стравінського і оформлюються в скандальний, революційний, небачений і шокуючий у своїй новаторській концепції твір «Весна священна». Саме з неї слід робити відлік культурного резонансу, що вибухнув за межі світу Стравінського. Прем’єра відбулася 1913 року в Парижі, центрі європейської культури, проте навіть витончена у своїх естетичних смаках публіка була не готова до побаченого і почутого. Цікаво, що рік раніше в не менш знаковому місті аудиторія теж не зрозуміла митця. З цього приводу Стравінський із гумором згадуватиме: «1912 року, в Берліні, на прем’єрі «Жар-птиці» і «Петрушки» від російського балету був у захваті присутній кайзер, весь генералітет і не тільки. Але я заздалегідь знав, що вони всі скажуть: надто шумно. І мені хотілося запитати: де саме?»

Свист, гамір, крики — ось як зустріли парижани творіння Стравінського. Глядачі мало не билися між собою, а високолобі естети на балконах підкидали жару, щоразу вигукуючи поважним дамам і їхнім кавалерам: невігласи, неуки із ХVІ століття! Переповнені дисонансами мелодії, неймовірно складні ритми, експресивна історія зіткнення колективного з індивідуальним і жорстоке його знищення не могли лишити в спокої навіть підготовленого глядача, а таких у тому залі було дуже мало. Серед меншості, у галасливій темряві Театру Єлисейських Полів, яку щоразу порушувало ввімкнене світло за наказом Дягілєва (щоб втихомирити «варварську» публіку), сиділа модниця, естетка і вже доволі успішний модельєр Коко Шанель. Вона пильно спостерігала за хаосом як на сцені, так і навколо неї, але найбільше її зацікавила лише одна людина, що спричинила цю бурю емоцій і переживань. Коко мала унікальний нюх на все нове й актуальне, а тому приховати від неї талант Стравінського не могли жодні незадоволення навколишніх. Попри намагання модельєра побачити сміливого генія, зустріч не відбулася. Стравінський був надто збентежений своїм провалом і не мав бажання та духовних сил для жодних непотрібних розмов. Дві харизматичні особистості цього разу не зустрілись, і їхні життєві шляхи ненадовго розійшлися.

Через сім років після скандальної прем’єри «Весни священної» Ігор Стравінський зі своєю сім’єю потерпав від злиднів і офіційно не мав притулку. Маленька затхла квартира в Парижі і пошарпані дешеві меблі, де постійно відчувався дискомфорт, — ось як жив тоді Стравінський. Така ситуація була типовою для багатьох емігрантів зі Східної Європи, яких охоче приймали поети, художники й багаті меценати. Весь цей час Коко Шанель стежила за композитором і, обравши слушний момент, запросила його на свою віллу в передмісті Парижа. Стравінський, розуміючи, що це чудова нагода позбутись болючих буденних питань, які щоразу витісняли творчість, охоче приймає запрошення. З іншого боку, в нього не було жодного вибору, що його зовсім не тішило. Він виріс у патріархальному середовищі і звик, що жінка завжди підпорядковується чоловікові. Шанель втілює свободу і незалежність, які попри внутрішній спротив все ж таки притягують композитора. Не роздумуючи, митець приїжджає до заміського маєтку й дозволяє парижанці бути його протектором. Разом із ним четверо дітей і вагітна дружина Катерина, яка опиняється між двома ключовими фігурами світової культури.

Величезний будинок Шанель, переповнений творами сучасного мистецтва і оздоблений у чорно-білих тонах, відразу говорив про господарку: тут живе сильна, ерудована та успішна жінка. Маєток відрізнявся від садиби на Волині як зовнішньо, так і внутрішньо: попри сучасність оздоблення, атмосфера в ньому була холодною й незатишною. Проте дітям подобаються великі кімнати і затишний сад навколо, де можна вдосталь погратися. Стравінському надали окрему кімнату для написання нових шедеврів: дороге фортепіано, раритетний стіл і всюди мінімалістичний декор, щоб не відволікав від творчості. Все, здається, сприяло мистецькій атмосфері, якби тільки не втручання сил, що не підвладні людській особистості.

Перебування на віллі Коко Шанель нагадало старе як світ прислів’я: безкоштовний сир буває тільки в мишоловці. Мимоволі Стравінський потрапляє під чари Шанель, яка помітно виграє на фоні Катерини. Звісно, хіба може зрівнятися непретензійна, хвора на туберкульоз дружина Стравінcького з відвертою, живою і надзвичайно модерною Коко, яка ще й до того ж сама диктує моду в Парижі? Але перебування Катерини є доказом залучення української культури в європейський світ, де панували віяння модерну, що зважали на етнічні та національні компоненти (згадаймо творчість Віденської школи і її лідера Густава Клімта). Більш того, попри хворобу Катерина була втіленням природності і справжності, коли Шанель із її сигаретою в руці демонстративно протистояла цьому, наче постійно хотіла наголосити: «Все в мені штучне, але досконале».

Не зважаючи на те, що сім’я Стравінського перебуває поруч, він не може втриматися від демонічного «шарму» Шанель. Між ними спалахує таємна пристрасть, про яку поступово здогадується дружина Стравінського. Вдіяти нічого не можливо, адже головне — музика, а з усім іншим можна змиритися. Український характер Катерини не дозволяє їй учинити скандал, а тому вона покірно мириться з підступністю Шанель, відвертим холодом Стравінського, мовчазною загрозою темних тонів будинку. Катерина жертвує своїми власними амбіціями і хоче всіма силами зберегти крихкий духовний світ Стравінського, а також не втратити сім’ю. Навіть подарунки Коко хворій дружині, серед яких і славнозвісні парфуми Шанель № 5, не могли прикрасити її печаль, бо штучність завжди є вторинною до природності речей.

У такому дусі відбулася добре відома екранізація («Коко Шанель та Ігор Стравінський», 2009 р.) Яном Куненом роману Кріса Грінхала «Коко та Ігор» (2002 р.), де історичні факти розвиваються завдяки творчій уяві. Однак ми не маємо права дорікати ні письменнику, ні режисеру, оскільки важко розкрити справжню логіку історії, яка повсякчас складається з численних видимих та невидимих історій. Утім, версія Кунена дещо вульгаризує і спрощує життя Стравінського, легко приписуючи йому абсолютну приналежність до Росії і забуваючи, що Катерина зовсім не була росіянкою. Так само й зображені танці під частівки, ікони та «водка»— типові кліше російської культури для європейця. Західний світ також забуває, що на Волині існували не менш сильні культурні традиції, ніж у Петербурзі, що були ближчі до світу Європи як історично, так і культурно. Симптоматично, що Європа забуває про ці традиції, а часто навіть не бажає заглибитись у них, списуючи все на моделі та шаблони.

З такими особистостями, як Стравінський, важко приймати лише стереотипні кліше, бо ми десь упустимо, втратимо і не побачимо суть. Тому з легкістю можна розгорнути іншу історію, позбавлену пристрасті, близькості і зради, які так хочуть бачити сучасні люди практично в будь-чому. Достеменно ж невідомо, чи справді Стравінський зумів покорити самовпевнену Шанель і водночас зрадити Катерину, яку справді любив усім серцем і віддавав перевагу все ж таки українському контексту, що завжди виринатиме у творах Стравінського. Суголосними цій історії є слова митця про саму Коко Шанель: «Цю жінку викував її час та історія тієї епохи, але вона була з тих, хто сам допомагав кувати історію. У неї було прекрасне відчуття стилю, вона завжди без жодних зусиль залишалась жіночною. Це в ній дуже приваблює. Я впевнений, що міг би в неї закохатись, але вона, швидше за все, з’їла б мене на сніданок». Загалом успішний модельєр була меценатом Стравінського і сприяла розвитку його таланту. Вона не тільки дозволила його сім’ї жити у своєму будинку, а й постійно надсилала композитору гроші. Зрештою, навряд чи такі жертви можна приймати за чисту монету, адже холоднокровна Коко Шанель знала ціну грошам і кому-небудь їх не давала.

Навіть біографи, які були все життя поруч із легендами світової культури, не можуть із впевненістю сказати про наявність близьких стосунків між Стравінським і Шанель. Таємницями окуті факти, які по-різному презентували друзі, родичі й самі герої історії. Відомо, що Шанель любила й сама напустити туману у власну біографію. Тому на тему її дитинства, початку кар’єри модельєра і любовних романів ще довго будуть ходити чутки. Стосунки Стравінського і Шанель — символ історичних і культурних змін, знак зустрічі й розлуки великих епох. Однак обоє прожили довге життя і померли майже в один рік. Геніальний композитор завершив свій життєвий шлях у Нью-Йорку і встиг перед смертю відвідати дорогу йому Волинь, де в будинку Стравінського відкрито на його честь музей. Коко Шанель померла від серцевого нападу у вишуканому паризькому готелі Ріц, не зрадивши собі ні в розкішній атмосфері, ні в оригінальності. Кажуть, що в похилому віці Стравінський зустрічався із Шанель, і вони довго згадували своє спільне минуле. Однаково можна стверджувати й те, що вони ніколи більше не бачились, а той короткий час близькості двох світів так і залишиться для нас нерозгаданою таємницею.

Макс КАРПОВЕЦЬ, культуролог, спеціально для «Дня»
Газета: 
Рубрика: