Значення хорової музики для розвитку композиторської школи в Україні складно переоцінити. Оскільки православна традиція не передбачає звучання у стінах храму будь-якого інструмента, крім людського голосу, біля витоків професійної творчості стояв саме хоровий спів. Його зародження і справжній сплеск належить до періоду XVII — першої половини XVIII століть і пов’язаний із формуванням багатоголосої церковної музики стилю бароко. В Україні цей спів називався партесним, оскільки виконувався за партіями без загальної партитури.
Перші українські композитори-класики виникли саме на цьому ґрунті — це Дмитро Бортнянський, Максим Березовський і Артемій Ведель. Усі троє в різний час керували хоровими капелами в Петербурзі та Москві, на підставі чого досі фігурують у музичній літературі не як українські, а як російські автори, творці класичного типу російського хорового концерту.
Дві складові — хорова традиція і сакральність — визначили розвиток української музики на багато століть вперед, аж до наших днів. Хорова творчість займає важливу нішу в середовищі жанрів, до яких звертаються сучасні композитори, а народні хори — один з головних способів творчого проведення дозвілля у великих містах та селах. Нині університетські хори існують практично при кожному великому виші і часто-густо вирізняються високим виконавським рівнем, що дає змогу їм брати участь у загальних програмах з професійними колективами. До того ж українська музика займає у репертуарі будь-якого хору центральне місце, що значно стимулює композиторську творчість.
У середовищі авторів, що пишуть для хору, жінки-композитори займають чільне місце. Здебільшого з-під їхнього пера виходять твори на духовні тексти чи в руслі церковної традиції.
Камерно-інструментальна музика почала розвиватися набагато пізніше. Появу перших п’єс з яскраво вираженим національним забарвленням пов’язують із творчістю українського класика Миколи Лисенка, який працював у другій половині XIX — на початку XX ст. Його досліди тісно пов’язані з фольклорно-пісенною та церковно-хоровою традицією. Ці сфери надалі значно вплинули і на музику XX століття. Співучість, властива українському мелосу, пронизує інструментальну музику незалежно від жанру і стилю, до якого звертається автор. Яскравий приклад — львівський додекафоніст Йозеф Кофлер, який писав 12-тонові п’єси у неймовірно романтичному стилі.
Практично до кінця XX століття українська музика мала яскраво виражене чоловіче обличчя. Проте з кінця 80-х — початку 90-х років ситуація відчутно змінилася. Цю зміну наочно демонструє гендерний склад нинішньої Національної спілки композиторів України, кількість жінок в якій сягає 43%. І якщо серед старшого покоління композиторів, що народилися у 1930—1940-х, виразно домінують чоловіки, у середньому та молодшому поколінні присутнє рівноправ’я — не лише у кількісному, а й у якісному плані. Наприклад, єдиний український композитор, що переміг у голландському конкурсі Gaudeamus, — представниця молодого покоління Ганна Корсун. Вона народилася в Донецьку, навчалася на композиторському факультеті в НМАУ в Києві та Мюнхенському університеті музики і театру у класі Моріца Еггерта. Брала участь у майстер-класах із Гельмутом Лахенманном, Паскалем Дюсапеном, Сандіпом Бхаваті, ансамблем Recherche, ансамблем Gending, ансамблем Aveta, «Новими вокалістами Штутгарта» та ін. 2016-го стала композитором у резиденції Kunst-Station церкви Св. Петра у Кельні, а також резиденції нової музики Hellerau у Монреалі. У 2014—2015 була стипендіатом Schloss Solitude і Cite Internationale des Arts in Paris 2014.
У концерті, який відбудеться в Чилі, зібрано партитури найцікавіших українських жінок-композиторів цих двох поколінь — середнього (народжені у 1950—1960-х) і молодшого (1980—1990 рр.). Вони презентують широку стильову різноманітність тих процесів, які нині відбуваються в Україні, — від сакрального мінімалізму киянки Вікторії Польової до неоекспресіонізму одеситки Кармелли Цепколенко. До програми увійшли представниці різних регіонів, що дає змогу отримати інформативний зріз про нинішній стан композиторської школи в Україні.
Жіноча музика відрізняється від чоловічої, але не якістю і талановитістю, а посиленням інших характеристик — чуттєвості, експресії, свободи форми тощо. А втім, можливо, що це всього лише стереотип, і прийняти його чи спростувати — завдання і свобода кожного слухача.
