Постановку здійснив Стас Жирков за п’єсою білорусько-московського драматурга Андрія Іванова. Дві гастрольні вистави з успіхом відбулися на Новій сцені столичного Театру на Подолі.
Можливо, оригінальна назва цієї п’єси колоритніша — «С училища», легко уявити, як це звучить по-білоруськи. Проте «Вона його любила!» — сказано драматичніше й точніше. У першому акті вловлюєш нібито щось знайоме, може навіть видатися, що С. Жирков осідлав свою улюблену тему, заявлену ще в його дебютній виставі «Наташина мрія» (театр «Золоті ворота») — ну, ще одна лиха доля «безбашенної» петеушниці. Цього разу вона здуру закохалася у викладача філософії. Ми ніби й співчуваємо цим Наташам (тут вона — Таня), й водночас втомлено морщимося від них. І річ не в нашій душевній черствості. Нас у подібних драмах знеохочує інше — псевдоправдоподібність, підкріплена ненормативною лексикою, якесь таке естетичне мілководдя, де вода по щиколотки, і жоден Гамлет тут не пропливе... Але не поспішайте робити висновки в першому акті — бо в другому режисер стрімко виводить виставу в штормове море, де перехоплює подих від перепадів хвиль і безмежності простору. Тут уже йдеться не лише «про Таню», а про увесь наш світ, у якому зірвано захисні перегородки між цивілізованістю й варварством, між Богом і Бісом, між Софоклом та інтернетом. Тут є проблиск трагедії — коли ти просиш хепі-енду й водночас знаєш, що він буде не кращий за погибель. А вона таки його кохала...
Навіть для Стаса Жиркова, майстра несподіванок, це — високий клас.
Про акторів хочеться сказати про кожного персонально. Таню грає Марина Клімова, Сергія — Вадим Головко, Славика — Костянтин Кириленко, Костю — Володимир Романко, Маму — Ірина Охотнікова, Тата — Ігор Геращенко. Рідко доводиться бачити отакі індивідуально-викінчені ролі, а при тому — легкість імпровізації та чудову злагодженість ансамблю. Коли вони виходять після вистави на поклон, завидюща київська «жаба» ніжно стискає тобі серце: чому вони не наші? Потім відпускає, щоб ти міг сказати: «Браво, одесити!»
