На вул. Михайлівській, 2 (там, де раніше був магазин «Поезія»), в будинку, де десять років тому жила Нонна Кронідівна, зібралися її колишні колеги з Театру ім. І. Франка, друзі, родичі й театрали зі стажем, шанувальники творчості цієї дивовижної майстрині сцени й екрану, — щоб відкрити пам’ятну дошку.
Її називали «українською Фаїною Раневською». Сотні ролей зіграні (насть, ганн, мотрь, одарок, секлет, кайдаших), актрису обожнювали глядачі, але Нонна Копержинська не могла похизуватися великою кількістю головних ролей у театрі й кіно. Вона радше була королевою епізодів, але зате яких: колоритна Лимериха («За двома зайцями»), ревнива буфетниця Рогнеда Карпівна («Королева бензоколонки»), сварлива свекруха Ганна («Безталанна»), пустотлива тітка у «Порі жовтого листя», чарівна, але така невдачлива старенька з «Ретро»...
Знаковим став для неї 1983 рік, коли Сергій Данченко раптом запропонував зіграти головну роль не в українському репертуарі, де Нонна Кронідівна була суперзіркою, а у світовій класиці — «Візиті старої дами» Ф. Дюрренматта. Як згадувала актриса, на репетиціях режисер мовчки спостерігав, як Копержинська сама вибудовує роль Клари Цаханасян. А вона дивувалася: «Чому не підказує? Чи правильно я трактую цей образ? Клара — монстр чи жінка, котра мстить за зганьблене кохання та невдоволене материнство»? За словами її партнера-франківця, Степана Олексенка (Іль), «Копержинська грала тему нерозтраченого кохання. Коли вона була на сцені, то у глядачів спазм підкочувався до горла. Хоча спочатку здається, що ця дама — жінка без серця, настільки шокують кровожерливі її бажання. Її Клара приїхала до міста свого дитинства та юності не задля того, аби помститися місту й Ілю, а щоб попрощатися з ними... І караючи, вона сама карається»...
Якщо поглянути на галерею образів, створених актрисою на сцені й екрані, то в кожну роль Нонна Кронідівна вкладала частинку своєї душі, й тому будь-яка її поява запам’ятовувалася глядачами. Граючи різні ролі, вона завжди розповідала про велику загадку — про жінку: матір, дружину, тещу, свекруху, навіть базарну тітку, але таку знайому і зрозумілу нам усім... Була в актрисі певна магія, тому її любили і продовжують любити досі.
Десять років тому, такого самого спекотного червневого дня, як нині, прощалися з Н. К. Копержинською, але тоді до неї прийшло небагато народу. Начебто й була об’єктивна причина: кінець сезону, відпустки, та й в останні роки актрису насильно відлучили від рідного театру. Чому? Як кажуть франківці, Нонна Кронідівна була сумлінням їхнього колективу. Вона ніколи не викручувалася і в очі казала правду, хоча не всім її відвертість подобалася. Власне ,за «гострий язик» Копержинська й поплатилася. На початку 1990-х, коли було популярне гасло «Економіка має бути економною», тогочасні чинуші впровадили його і в театр... Переглянувши штатний розклад, весь «баласт» (пенсіонерів) вирішили скоротити, закинувши старим, що ті задарма отримують свою зарплату. Неймовірно, але факт: у тому списку опинилися корифеї сцени (Копержинська, Гашинський, Кусенко, Кумаченко й інші). Нонна Кронідівна не просила її залишити, а сама написала заяву, але після цього випадку сильно здала, а як їй було боляче — знали лише сини. Коли вона втратила сцену, актрисі немов підрізали крила. Пустку актриса намагалася заповнити домашніми турботами, виходжуючи хворого чоловіка (з одного інсульту вона його все-таки витягла) і дачним життям, вирощувала на грядках овочі, щедро пригощаючи врожаєм (соліннями і консервацією) друзів і родичів. Стійко зносила удари долі. Саме в той чорний період дуже зблизилася зі своєю колегою по нещастю й подругою Ольгою Кусенко. Поріг Театру ім. І. Франка Копержинська переступила лише 1997-го, сіла , почорніла від горя біля труни Ольги Яківни, а на поминках із гіркотою сказала: «Наступною станцією буде моя»... Вона пережила Кусенко всього на два роки, чудово розуміючи, що смертельні недуги вже роз’їдають її зсередини. Вона стала сива, як лунь... Актрису поховали на Байковому кладовищі поряд із могилою чоловіка — режисера Павла Шкеби...
ДОВIДКА «Дня»
Нонна Кронідівна Копержинська народилася у Києві 1 травня 1920 року. 1938-го вступила до Київського театрального інституту (курс Амвросія Бучми), а закінчувала навчання вже після Другої світової війни. З 1946 року працювала у Театрі ім. І. Франка, створивши колоритні образи в кількох десятках вистав. У кіно дебютувала у фільмі Олександра Довженко «Щорс». Знімалася у фільмах: «За двома зайцями», «Сватання на Гончарівці», «Королева бензоколонки», «Царівна», «Штепсель женить Тарапуньку», «Доля Марини», «Острів любові» тощо. Померла актриса 10 червня 1999 р. Похована у Києві.
