Три промені освітлюють експозицію. Перший — рояль і музика. Другий — письмовий стіл та книги. Третій — всепоглинаюче кохання.Автори виставки, науковий керівник музею Кіра Пітоєва та художник Бадрі Губіанурі, не пішли шляхом повторення пройденого, а зуміли створити унікальну експозицію. Їм вдалося матеріалізувати і використати п’ятий вимір: як інакше пояснити ці нашарування та розширення простору в двох невеликих залах, що вміщають велику кількість світів? Скло, дзеркала — і ось уже (при певному освітленні) в скляних дверях бібліотеки відбивається сусідня зала і вікно, за якими вулиця, місто, люди... старовинний стіл із портретами, понівеченими часом, химерні узори мотивів роману в трьох вікнах, «коров’євські» ніжки рояля.
«Майстер і Маргарита» — не просто роман письменника — це один зі складних романів-міфів. Він нескінченно інтерпретується, бо міф має таку властивість як розкритість, відвертість, створює видимість незавершеності, — підкреслює Кіра ПІТОЄВА. — Міф завжди використовує попередні міфи, різними способами скомпоновані, він не має фіналу, а коментарів до нього набагато більше, ніж сам роман. Твори-міфи розходяться на цитати. Так писали Данте, Гете, Томас Манн, Джойс, Айтматов, Маркес. А одним із найвідоміших став у ХХ столітті роман «Майстер і Маргарита». Про нього пишуть статті та книги, знімають фільми, вигадують музику і, можна сказати, що наша виставка є однією з інтерпретацій роману, в якій задіяні музика, книги, простір та експонати.
1939 року, за півроку до смерті, Булгаков пише київському товаришу, скрипалю Олександру Гдешинському: «Я весь час звертаюсь до спогадів, і був би вдячний, якби ти допоміг мені де в чому розібратися. Справа стосується переважно музики та книг». І виставка починається з музики — з білого рояля. Благородний інструмент свого часу отримав золоту медаль у Парижі, на ньому грав знаменитий Равель, а в ХХI столітті він став музичною легендою київського музею. Рояль відкритий, на ньому — меморіальні ноти Вагнера з власницьким автографом Булгакова.
Вагнер, улюблений композитор Булгакова, був першим, хто пов’язав міф із музикою, черпаючи натхнення в німецькій міфології. А ноти «Лоенгріна», світлоносного лицаря, вибрані тому, що справжня музика завжди несе людині світло. Відомо, що на початку XX століття в Київській опері склалася рідкісна ситуація — одночасно йшли п’ять опер Вагнера: чотири з циклу «Перстень Нібелунга» плюс «Лоенгрін». Булгаков усі їх знав, він був вихований музикою, яку слухав, це дуже відчувається з його творів. Письменник почерпнув із Вагнеріани велику кількість важливих мотивів — світла, польоту, вогню та всепоглинаючого кохання.
Друга зала наповнена темою книги, а бібліотека за прозорими дверима виглядає, як рай бібліофіла. На світлих полицях до стелі — твори Булгакова різними мовами світу, біографії, коментарі, а також російська та світова класика, на якій він виріс. Друкарська машинка і московський телефонний довідник 1930 р. зі згадкою письменника і драматурга Булгакова, який примітний тим, що за номером, вказаному тут, до квартири Булгакова телефонував Сталін. А ще в музейній бібліотеці багато книг з автографами письменників, які є продовжувачами Булгакова за стилем, за темами, за життєтворчістю. Так, книга Фазіля Іскандера розкрита і можна прочитати написану його рукою фразу: «Рукописи не горять там, де письменник згорає над рукописами»...
У центрі зали — інсталяція Бадрі Губіанурі, присвячена Михайлу Булгакову. Жива думка художника одухотворила письмовий стіл і здається, що він дихає. Цей письмовий стіл, як ілюстрація слів «Письменник згорає над рукописами», став для Булгакова полем бою і привів його до трагічного життя й трагічної смерті. У Михайла Опанасовича був вибір — стати лікарем або стати письменником, і він вибрав свій хрест, сказавши: «Хто творить, не живе без хреста».
Дивовижні експонати наповнюють три вікна булгаковського світу. Перше розповідає про входження Булгакова в літературу на початку 1920-х років у Москві. Серед оригіналів усіх прижиттєвих творів його першого літературного десятиліття — рідкісний альманах «Возрождение», в якому вийшли «Записки на манжетах». Тут же «Дияволіада», маленькі гумористичні твори із серії «Смехач», «Рокові яйця», видані в Польщі, і розповіді, що згодом будуть зібрані в «Записки юного лікаря».
Друге віконце — його театральне десятиріччя. Навряд чи всі читачі знають, що за життя Булгаков був відомий лише як драматург і автор однієї п’єси — «Дні Турбіних». За виданнями того часу можна прослідити всю історію «Днів Турбіних» у МХТ і нестерпні обставини постійного цькування. І лише одна фотографія в позитивному контексті — Булгаков серед авторів МХТ у журналі, випущеному до ювілею театру.
Як багато точок зіткнення з Києвом залишалося, коли він жив у Москві. Так, Театр ім. Лесі Українки, заснований 1926 року під назвою КРДТ (Київський російський драматичний театр), у першому сезоні поставив для відкриття п’єси двох киян, Булгакова та Ромашова, як тільки в Москві заборонили «Зойчину квартиру», її негайно прибрали і в Києві. Булгаков багато працював над інсценуваннями творів Гоголя, але жодне не вийшло. А 1935 року на Київській кіностудії зробили спробу створити фільм за «Ревізором», і навіть зняли десять сюжетів. Ескізи до фільму художник Олексій Бобровніков випалив голкою по дереву, Булгаков попросив на пам’ять один ескіз і повісив над своїм столом. Відомо також, що коли Булгаков приїжджав на зйомки «Ревізора», режисер Неллі хотів ставити «Кабалу святенників», і вони зустрічалися в ресторані «Динамо», а під час зустрічі йшов великий дощ із грозою (нагадує булгаковський сюжет, чи не так?).
Третє віконце щонайближче до «Майстра і Маргарити». Фотографія Михайла Опанасовича та Олени Сергіївни наводить на тему про «вірне побачення», а вивчення канви мотиву роману, перші рядки якого були написані 80 років тому, викликає думки про важливі речі. Ось невеликий листочок із написом «Раз на рік додатково розігрується 100 000 рублів» — це анонс тривідсоткової позики, про яку йдеться в романі, та сама можливість майстра виграти гроші. Позика роздавалася в музеях, а майстер у попередньому своєму житті працював у музеї (дорога для музейників людина). Так історія написання роману про Понтія Пілата починається з дива — знову дуже булгаковський сюжет.
Ось книга Олександра Чаянова «Венедиктов, або Достопам’ятні події життя мого», що потрапила до Булгакова і стала поштовхом до створення роману. Адже в ній йдеться про те, як герой зустрічається в Москві з дияволом, а прізвище героя — Булгаков, і письменника це неймовірно вразило. Послання на колекцію Василя Екземплярського «Образи Ісуса Христа», гілка біблейської лінії роману. І дивовижний альбом батька Олександра Глаголєва, в якому зберігається гербарій, зібраний під час поїздки зі студентами до Єрусалиму. А ще музейникам вдалося відшукати рідкісні ноти фокстроту «Алілуя», який звучить у романі — в будинку Грибоєдова і на балу Воланда. І виявилось, що фокстрот цей зовсім не такий «страшний», як описав його Булгаков, а схожий він на дитячий танок із прекрасними словами.
До речі, Булгаков — драматург, письменник, театральний артист, режисер, за своє життя написав єдиний музичний твір — польку, що триває 40 секунд. Вона звучала на відкритті у виконанні піаністки Інни Ставнічук. Голос білого рояля наповнював простір, і стало раптом зрозуміло, що фортуна посміхається цій незвичайній виставці, яка відкрита в літературу, музику і життя.
