Задовго до виходу картини на екран Михалков здивував колег,
які перебиваються переважно малобюджетними постановками, небаченим розмахом.
Йому першому вдалося загасити кремлівські зірки, а також
прокласти рейки через Іверські ворота Кремля, щоб пустити по них конку.
До того ж «Сибірський цирульник» став першим російським фільмом, знятим
у найбільш довершеному форматі Panavision зі звуком, записаним у режимі
Dolbу SRD. У зйомках було задіяно понад 250 акторів, кілька тисяч статистів
тощо. Подібна великомасштабна й складна постановочна стрічка, знята на
рівні світових стандартів, — дуже й дуже дороге задоволення (бюджет фільму
становить 45 мільйонів доларів). До того ж у фільмі знімалися Річард Харріс,
Джулія Ормонд — «старс» світового калібру, а також російські зірки Олег
Меньшиков, Олексій Петренко, Марина Нейолова, Євген Стеблов.
Фільм, який як зіницю ока оберігають від відеопіратів,
сьогодні в Україні мало хто бачив. На відкритті фестивалю «Золотий витязь»,
яке відбулося минулою весною в Києві, Микита Михалков показував невеликий
уривок (ще робочого матеріалу) — картинно величаву парадну церемонію. Все
в цьому епізоді милостиве й урочисте й працює на улюблену думку Михалкова
про те, що Росії була потрібна еволюція, а не революція. Але й за цим уривком
скласти враження про картину важко. Адже «Сибірський цирульник» — це насамперед
любовно-авантюрна історія, на яку Нікіта Сергійович мастак.
Обвинувачення ж, що з’являються на адресу режисера з приводу
«імперських замашок», не беруся сьогодні ні спростовувати, ні поділяти.
Можу лише привести коментар оглядача «Итогов» Юрія Гладільщикова: «Головна
біда «Цирульника»: фільм неможливо відділити від усього, що його оточує.
Від нав’язливої розкрутки, без якої не можна прокотити блокбастер, що дорого
коштує, але до якої у нас не звикли. Від розтиражованих портретів Михалкова
в ролі Олександра III на білому коні, який усім своїм виглядом виражає
новаторську формулу: не «держава — це я», але «нація — це я». Від упередженості
московських інтелектуалів, у більшості своїй заздалегідь впевнених, що
«Цирульник» — це комерція (валютна картина для Заходу), що прикривається
патріотизмом. Від розмов про президентство, на яке претендує Михалков.
«Цирульник», де начебто все прозоро й трактувати нічого,
приречений на те, що будь-який більш-менш підготовлений глядач буде бачити
свій власний фільм. Наділяючи його додатковим значенням і, навпаки, наполегливо
не помічаючи того, що не вкладається в уявлення про фільм і Михалкова,
що виникли заочно. Звідси й надмірна (і справді неадекватна) критична запеклість.
Ніби й немає сьогодні в країні більш небезпечної людини й гіршого режисера,
ніж Михалков.
Можливо, непідготовлений «середній» глядач реагує на «Цирульника»
природніше — йде й бачить те, що в ньому є: просто історію в Росії на рубежі
століть, для якої однаково важливі любов до жінки і любов до царя».
Інша справа, хто зможе побачити картину. Нікіта Михалков
у 20-х числах квітня здійснить із картиною вояж по трьох містах України:
Київ, Дніпропетровськ і Харків. Міста вибиралися з урахуванням технічних
можливостей кінотеатрів, а модернізованих кінозалів у нас не так уже й
багато. У Києві «Цирульника» буде показано у Палаці культури «Україна»,
для чого там необхідно ще здійснити певне вдосконалення звукової системи.
Щоб залучитися до справжнього якісного показу, українським
глядачам доведеться розщедритись: квитки будуть коштувати близько 100 гривень.
У Москві ж «Сибірський цирульник» зараз іде в трьох кінотеатрах із аншлагами,
і квитки (ціна $4-5) розпродані на багато днів уперед.
