Солістка Національного будинку органної та камерної музики України, лауреат Міжнародного конкурсу «Бурштиновий соловей» — частий гість передач Українського радіо. Слухачі полюбили співачку за розкішний голос (мецо-сопрано), вокальну майстерність, артистизм. Разом з Академічним оркестром народної та популярної музики Національної радіокомпанії України під орудою Святослава Литвиненка Марія Ліпінська зробила понад 20 аудіозаписів. Окрім фондових записів УР, у передачах звучить музика з аудіодисків «Пробудження» та «Побудь со мной». Нині співачка мріє випустити DVD-диск, до якого увійдуть романси і джазові стандарти.
— У моєму репертуарі є твори різних вокальних жанрів, — каже Марія Ліпінська. — Дуже люблю класичну популярну музику: Дунаєвського, Гершвіна, Уеббера, Міллера... Є два диригенти, з якими я знайшла творчий контакт: це Володимир Сіренко і Святослав Литвиненко. Усі мої записи до фонду Українського радіо створено разом з оркестром народної та популярної музики під керуванням Литвиненка. Це українська та зарубіжна (зокрема, іспанська, американська) музика: українські народні пісні, романси М. Лисенка, Б. Лятошинського, Георгія Майбороди, Е. Гранадоса, М. де Фальї, Дж. Гершвіна... Нещодавно записали пісню Грізабелли «Memory» з мюзикла Ллойда Уеббера «Кішки». Музику виконуємо в обробках та аранжуваннях, зроблених із клавірів, які я приношу, спеціально для інструментального складу цього оркестру. Робота в студії — хороший вишкіл, «курси підвищення кваліфікації». Прикро, що не всі вокалісти це розуміють.
— Ви викладаєте в Національній музичній академії України...
— Так, викладаю вже третій рік, працюю з жіночими голосами. Після того, як несподівано померла відомий педагог, професор Галина Туфтіна (в якої свого часу я навчалася), мені зателефонувала завідувач кафедри сольного співу Академії Євдокія Колесник і запросила працювати... Вже маю випускників. У викладацькій діяльності дуже важливо вміння пояснити студентові (раціонально й образно) принципи звуковедення. Основа — це робота з диханням, до якої додається емоційність, робота з асоціаціями й т. ін. Я вимагаю від учнів аналізувати свої дії під час співу. Досконалий вокал — не самоціль, а засіб художньої творчості артиста.
— Володіючи потужним оперним голосом ви присвятили себе камерній сцені. Чому обрали саме камерний жанр?
— Дуже рідко оперні співаки виявляють своє ставлення до музичного образу, частіше, на жаль, їхня мета — продемонструвати загалу свої вокальні здібності. Це може знищити бажання слухача знову прийти до театру чи концертної зали, публіка все відчуває!.. Мої сольні концерти — своєрідний театр одного актора, адже проспівати романс означає зіграти міні-виставу, використовуючи музичні та драматичні засоби. Концертмейстер і ти — от і вся творча група зі створення дійства. Вважаю, що професія вокаліста дає більше можливостей для розкриття акторської природи, ніж освіта артиста драматичного театру.
Митці старої школи ніколи не казали про себе: «Я працюю в театрі (чи на концертній естраді)», а лише: «Я служу там». Це називають покликанням... Один із моїх дисків не випадково названо «Пробудженням». Покликання артиста — пробудити в слухачеві «маленьку людину» — чисту дитину, яка тягнеться до світла. На сцену виходжу віддавати — енергію своєї любові до світу, музики, людей. На концерті відбувається емоційний контакт з оркестром, публікою, і якщо душа слухача відгукнулася, вважаю, світ став трішечки кращим, ближчим до гармонії. Задля цього я живу як артистка, це і є найвищою метою.
— Якщо покликання митця — пробудити в людині найкраще, то що таке, по-вашому, людська доля?
— Серед доленосних подій у моєму житті пригадую таку. Коли мені було шість років, до нашого дитячого садка прийшли представники київського дитячого хору «Щедрик» відбирати майбутніх учасників до молодшої групи колективу. Отже, моє музичне виховання — це заслуга «Щедрика». Ми співали багато світової класики, і я була готова до виходу на нову музичну орбіту. Завдяки досвідченим фахівцям — засновнику й керівникові хору Іраїді Сабліній, хормейстеру Маріанні Сабліній та їхнім колегам я всотувала в себе світову музичну культуру, відчуття стилю, розвивалася моя музична інтуїція. У «Щедрику» співала до 16-ти років, потім була учасницею драматичної студії. Мистецтво — це моє життя. Заздрю тим, хто помирає на сцені. Артистові доводиться багато чого зректися у приватному житті, але я ні про що не шкодую. Дуже люблю свого сина Дмитра. Народження, виховання дитини — це і випробування, і справжня цінність, те, що тримає тебе в житті...
