Ірину Дуку по праву можна назвати справжнім лицарем Національного академічного театру ім. Лесі Українки. Сцені Російської драми вона вірна вже 47 років! Актриса стала продовжувачкою справи Костянтина Хохлова, Євгенії Опалової, Мальвіни Швідлер, Олександри Смолярової, зберігаючи славні традиції і атмосферу психологічного театру. Також вона веде активну громадську діяльність, очолюючи профспілка Театру ім. Лесі Українки; відбулася Ірина Михайлівна і як режисер.
«НІКОЛИ НЕ МРІЯЛА ПРО КОНКРЕТНІ РОЛІ...»
У галереї створених Іриною Дукою образів - десятки героїнь - як класичних творів, так і сучасної драматургії. У її багажі є й ліричні, і гротескні образи. Однак кожну роль актриса наповнювала особливими якостями: сонячною чарівністю, гумором, легкістю і сентиментальністю. Варто згадати її Долорес у «Камінному господарі» Лесі Українки, бабусю Мімі у «Трохи ніжності» Ніколаї, Людмилу з «Пізнього кохання» Островського. Запам'яталися глядачеві і Наталія Пушкіна з «Останніх днів» Булгакова, і Леді Сніруел у «Школі скандалу» Шерідана, і Джаніна - у «Віялі» Гольдоні, і Анна в «Варварах» Горького. Актриса ніколи не нехтувала неголовними ролями, не боялася грати негативних персонажів, навпаки, любила гострохарактерні ролі.
- Я ніколи не мріяла про конкретні ролі, була реалісткою. Завжди грала те, що пропонували, і мені було цікаво. Єдине, про що шкодую, що так і не довелося зіграти Чехова, - зазначила актриса.
У поточному репертуарі Російської драми Ірина Дука грає чотири вистави, дві з них поставила сама: в «Дивній Місіс Севідж» Патріка артистка виконує Місіс Севідж, а в «Жінки. Фрагмент. Скандал без антракту» Марданя грає роль легковажної актриси Тамари. У новій постановці «Камінного господаря» (режисер М. Резнікович), яку глядач знає як «У полоні пристрастей», Ірина Дука постає вже в образі уїдливої Донни Консепсьон. В «Останньому коханні» Мухар’ямова (режисер Н. Батурина) після відходу з життя Олександри Смолярової вона прийшла на роль Полі Адамс.
РЕЖИСУРА - ЦЕ СВІТОВІДЧУТТЯ
Органічно і своєчасно в життя актриси Ірини Дуки прийшла режисура. Театр 1988-го повинен був випускати «Зірки на ранковому небі» за Галичем. Несподівано режисер, який працював над постановкою, пішов, а іншого не призначили, виставу вирішили зняти. Однак Ірина Михайлівна зацікавилася матеріалом і запропонувала артистам самим довести постановку до прем'єри. У цю авантюру мало хто вірив, але в підсумку вистава справила справжній фурор. ЇЇ навіть запросили на гастролі до Польщі, де постановку теж чекав успіх. Незабаром пані Ірині запропонували поставити п'єсу братів Стругацьких «Жиди міста Пітера, або Невеселі розмови при свічках». Нова режисерська робота знову увінчалася успіхом. Так у театрі засяяла зірка не тільки актриси І.М. Дуки, а й режисера. У Російській драмі Ірина Михайлівна поставила вісім вистав, серед яких «Повернення в Сорренто» Пауелла, «Без вини винуваті» Островського, «Генерали в спідницях» Аннуя, «Трохи ніжності» Ніколаї. А ось до роботи над «Дивною місіс Севідж» актриса приступала з побоюванням. Адже в театрі ця вистава вже колись ішла, головну роль у ній виконували Євгенія Опалова і Ганна Ніколаєва. Але незабаром Ірина Михайлівна зрозуміла, що за 30 років, які минули від часу закриття першої вистави, виросло інше покоління, а в суспільстві назріли інші больові точки. Нова постановка також стала близькою сучасному глядачеві і користується попитом.
Ще кілька вистав Ірина Дука створила за межами Театру ім. Лесі Українки. Наприклад, працювала асистентом у чеського режисера Йозефа Беднарика в постановках «З життя комах» і «Криваве весілля».
При «створенні життя людського духу» режисер Ірина Дука вимагає від виконавців самовіддачі й абсолютної правдивості, однак артисти запевняють, що репетирувати з нею дуже комфортно. Ірина Михайлівна оточує турботою, дозволяє розкритись і самовиразитись. На глядача вона воліє впливати через почуття. Усі її вистави вирізняються особливою атмосферою, вселюдськістю, невимушеною акторською грою і тремтливістю, з якою вона ставиться до тієї чи іншої теми.
- Режисура - це насамперед світовідчуття. Не можна втрачати живого мистецтва живих людей - саме для цього театр був створений, покликаний досліджувати проблеми, які люди не могли розв’язати століттями, і запобігати їм, - вважає І. Дука.
«Я ЗАВЖДИ ВІДЧУВАЛА РАДІСТЬ ЖИТТЯ»
Ірина Дука зізналася, що у складні періоди життя її рятувала улюблена робота. Особливо в момент, коли з життя актриси стали йти близькі люди:
- Як би важко не було, я завжди відчувала радість життя, - зізнається актриса. - Мені здавалося, я все подолаю і все буде добре. Я вважаю себе щасливою людиною. У мене була чудова сім'я, чоловік (відомий актор театру і кіно Валерій Бесараб. - Х.С.), який розділив зі мною життя. Я потрапила в прекрасний театр. У мене багато хороших друзів. На жаль, люди йдуть, але залишаються спогади про них і вдячність за те, що вони були...
Сьогодні Ірина Михайлівна Дука продовжує виходити на сцену і радувати публіку своєю грою, а тим часом визрівають ідеї її нових вистав. Актриса зізналася, що ще хотіла б поставити «Самодурів» К. Гольдоні та «Готель двох світів» Е.Е. Шмітта.
І ми, глядачі, будемо сподіватися і вірити, що Ірина Дука ще порадує своїми новими ролями і постановками.
«День» вітає Ірину Михайлівну з ювілеєм. Бажаємо міцного здоров'я, цікавих п'єс, резонансних постановок і ще багато-багато різноманітних ролей.
