Для художнього керівника театру і автора постановки Олени Іванченко — це свого роду етюдна гра за мотивами норвезьких, датських, шведських казок. Уявлення з безліччю перевдягань іскрилося дитячим завзяттям. Химерні вбрання, народжені фантазією художника (Н. Чеженко), самі по собі могли б скласти колекцію костюмів під назвою «Пори року».
У Камерному театрі люблять експериментувати. Причому тут звикли розраховувати в основному на свої власні сили. Позначається, звичайно, відсутність якої-небудь спонсорської підтримки. Практично всі актори основної трупи десь працюють, вчаться. Проте кожного року, за винятком хіба що цього сезону, театр випускає близько семи вистав, бере участь у міжнародних фестивалях. (І не безуспішно, про що красномовно свідчать призи, привезені з Молдавії і Румунії). Влітку на фестиваль у Литву відправиться дитяча трупа. Словом, театр відшукує різноманітні шляхи і можливості самореалізації.
Приміщення (в минулому звичайнісінький підвал), оформлене в естетиці домашнього театру, закликає до сімейних візитів. Невелика, влаштована тут виставка — музей годинників з хаотично застиглими стрілками на циферблатах — спричиняє відчуття позачасовості простору і нагадує про те, що казки потрібні будуть людям завжди.
