Шанувальників Російської драми чекає багато цікавого й нового. 17 вересня вже відкрилася «Нова сцена» спектаклем, який поповнив досить довгий київський список постановок знаменитої п’єси Шекспіра «Ромео і Джульєтта». Тепер уже лічені столичні театри не мають у своєму репертуарі цієї п’єси. Справжній хліб для театрознавців — зробити порівняльний аналіз створеного. У спектаклі Театру ім. Лесі Українки є своя унікальність. Це спільний українсько-німецький театральний проект за участю Відділення драматургії Баварської театральної академії ім. Августа Евердінга (Мюнхен) та Театру ім. Лесі Українки. Постановочна група також інтернаціональна. Ідея проекту та реалізація — Алла Рибікова (Німеччина-Україна), режисура, сценографія, звук — Катрін Кацубко (Німеччина), художник костюмів — Олена Дробна (Україна), асистент режисера — Антьє Отто (Німеччина), світло — Бернд Пуркрабек (Німеччина). Інтернаціональний, звісно й акторський склад. Представників ворогуючих сімейних кланів Монтеккі і Капулетті гратимуть актори різних національностей, різних менталітетів, темпераментів, нарешті різних театральних шкіл. Крім киян, спектакль побачать й німецькі глядачі.
Разом з цією перлиною світової драматургії колектив театру планує цілий перелік нових спектаклів. Про те, що чекає глядачів цього сезону, розповів «Дню» керівник літературно-драматургічної частини Російської драми Борис Куріцин:
— Усі наші майбутні спектаклі «заквашувалися» у попередньому сезоні. Було розпочато декілька великих проектів: за кількістю учасників, за серйозністю драматургічного матеріалу, за тими можливостями, які вони відкривають для нашої трупи. Німецько-український проект «Ромео і Джульєтта» — реалізація пошуків нашим Театром нових форм, нових стосунків, драматургічних і режисерських концепцій. Дуже серйозний і важливий проект для Театру — М. Булгаков, «Дон Кіхот» — розпочав минулого сезону Михайло Резникович і Давид Боровський, які разом вигадали оригінальну сценічну концепцію. Вона дещо несподівана. Є булгаковознавці, які вважають, що в цій п’єсі Михайлом Опанасовичем був закладений певний код. Автори нашого спектаклю пішли в цьому сенсі від Булгакова до Сервантеса, давши спектаклю назву «Дон Кіхот. 1938 рік» (це рік написання інсценування). Відповідно туди привнесені мотиви, пов’язані не лише з особистостями Дон Кіхота та Санчо Панси, а й з Сервантесом, і з Булгаковим, тому що без особистості автора усвідомити цю драматургію, її глибину просто неможливо.
— Яким чином реалізується такий масштабний проект?
— Його запропонував театру уряд Іспанії, представники якого обгрунтували свій вибір тим, що не бачать в Україні іншого театру, який би зміг здійснити такий проект. Це була повністю ініціатива іспанської сторони. Минулого року відзначалося 400-річчя від дня виходу роману Сервантеса «Дон Кіхот». Написаний, як пародія на тодішні лицарські романи, згодом «Дон Кіхот» із сатиричного перетворився на ліричний, гранично людяний. І ось цю суть з погляду Булгакова вирішили проявити у своєму спектаклі Резникович і Боровський. Образ Дон Кіхота поєднаний з образом Автора, його гратиме Юрій Гребельник і Олександр Гетманський. У ролі Санчо Панси — Давид Бабаєв і Віктор Алдошин. У інших ролях — Ніна Ніжерадзе, Віктор Сарайкін, Олександр Бондаренко, Надія Батуріна й інші актори. Дульсінею гратиме молода актриса Олена Червоненко. Прем’єра спектаклю планується на 28 жовтня. На жаль, цей спектакль, ще не побачивши світла рампи, став знаковим, здобувши певного трагічного забарвлення, оскільки незадовго до фіналу роботи над ним пішов з життя Давид Боровський. Таким чином, цей великий митець наче «закільцював» своє життя, він починав у цьому Театрі й останній свій спектакль він теж зробив тут...
— Назва спектаклю належить його авторам?
— Так. Це час написання Булгаковим його інсценування. Але як ми знаємо, ці роки — найтрагічніша суспільна ситуація нашої країни. І в цей час Булгаков пише таку світлу, лиричну, зворушливу й, як пізніше з’ясувалося, досить трагічну п’єсу. Можна говорити, що Дон Кіхот — це і є сам Булгаков, який бореться не з вітряками, а з тим безумством епохи, яке він реально відчув на собі. У зв’язку з цим спектаклем мені хочеться сказати про роботу художника по костюмах Олени Дробної, задіяної й у спектаклі «Ромео і Джульєтта». Це перспективний, цікавий художник, і ми сподіваємося на подальшу творчу співпрацю.
— Які ще спектаклі з’являться на вашій афіші?
— Минулого сезону почалася робота над спектаклем «Іду за край...». Актор театру Роман Семисал звернувся до художнього керівника з творчою пропозицією. Над спектаклем про життя й долю Василя Стуса працювали режисер Ольга Гаврилюк, Семисал і Роман Трифонов. Спектакль, прем’єра якого відбудеться 1 жовтня, гратимуть двома мовами — російською й українською. У спектаклі, основаному на документах, немає жодного вигаданого слова. І, можливо, деякі речі прозвучать для нині функціонуючих сучасників Стуса навіть різко, але єдино конструктивний шлях для створення реалістичності того, що відбувається, — це правдиве зображення подій. У спектаклі є нерв акторський, є трагедія людини, присутній віковий конфлікт: художник і влада, — і все це, нам здається, досить яскраво буде виявлено в цьому спектаклі. Ще одна нова робота, яка, щоправда, має давнє коріння в нашому Театрі — «Як важливо бути серйозним» О. Уайльда. Театрали пам’ятають спектакль 30-річної давнини, який був своєрідним шлягером упродовж багатьох років і який на той час побив рекорди глядацької популярності. Ми частково вирішили повернутися до того спектаклю. Було вирішено відновити декорації та костюми, ну а акторський, постановочний склад, звісно, зовсім інший. Режисер спектаклю — Ірина Барковська.
Після Нового року готується до запуску постановка спектаклю «Прибуткове місце» за Островським, є домовленість з режисером Аркадієм Кацом. Ця п’єса, на наш погляд, сьогодні надзвичайно актуальна паралелями того, що відбувається на той час, з нинішнім моментом, і ми сподіваємося, що вона знайде живий відгук у глядачів. І ще одна класична назва — «Сірано де Бержерак» Ростана, працювати над яким буде санкт-петербурзький режисер Ігор Селін, відомий нашим глядачам за спектаклем «Маскарад». Крім генерального напрямку, на великій сцені не припиняться пошуки й у камерних жанрах, будуть задіяні всі сцени Театру.
— Як плануєте відмітити свої ювілейні дати?
— 1 вересня виповнилося 115 років від дня заснування російського стаціонарного театру в Києві — Театру «Соловцовъ», і хоча вісімдесятим був минулий сезон, але ми відсвяткуємо 80-річчя Театру цього року... (Минулого сезону лесиківцям довелося пережити чимало тяжких місяців, пов’язаних з конфліктом з Міністерством культури і туризму, коли замість випуску спектаклів колективу театру доводилося виступати на прес-конференціях і в судових залах, а тому не до ювілеїв було. — А.П. ). На початку грудня відбудеться святкування цих пам’ятних дат ювілейним творчим вечором. Ми хочемо зробити такий театральний огляд, який був би і трошки сумним, і трошки веселим, і смішним, і лиричним. Він надасть глядачеві уявлення про минуле, сьогодення й майбуття Театру ім. Лесі Українки.
