На перший погляд може здатися, що нині театральне життя у нас пожвавилося. Але якщо придивитися уважно, то багато хто з українських колективів фактично вариться у власному соку. Пожвавлення вносять російські антрепризи, хоча продукція, що презентується ними, зовсім не є свіжим вітром, а часто після перегляду вистав залишається відчуття гіркоти за відверту халтуру, затхлість ідей, що подаються як прозріння і нове віяння.
Українські театри, через фінансові лещата, не в змозі самостійно організовувати гастролі. Отож подвійні гастролі Театру ім. М. Заньковецької в Донецьку, а Театру ім. Артема у Львові стали знаковою подією. Нинішній вересень надовго запам’ятається театралам. Адже артемівці не виступали в Галичині 45 (!) років, а заньківчани не виїжджали до Донбасу 25 років (також дуже поважний термін). Хоча можна пригадати забуте нами радянське поняття «міста-побратими», а Львів і Донецьк якраз ними є. Слід зазначити, що коли планувалися гастролі Львівського і Донецького театрів, то і організатори цих турів, і самі колективи переживали: як їх зустріне публіка. Але вже з перших вистав стало ясно — успіх цілковитий. Глядачі скучили за хорошим театром, за цікавими постановками, за улюбленими акторами. Всі вистави проходили з аншлагами і гастролі львів’ян і донеччан стали тріумфальними. Подробиці читайте в цих двох матеріалах.
