Наслідуючи своїх батьків, восьмирічний Славчик поставив свічку в пам’ять про загиблих. Він вже знає про Голодомор і розповідає своїм ровесникам у школі, а маленька Каріна прийшла на Театральний майдан Тернополя долучитися до Всеукраїнської акції «Запали свічку» разом з бабусею, від якої і дізналася про голод на Україні.
— Мені дуже жаль, що померло дуже багато дітей, дорослих і я не хочу, щоб таке повторилося, — каже дівчинка.
На мітинг-реквієм та панахиду зібралися сотні тернопільчан.
— Людей морили голодом насильно, штучно, і це страшно, — каже тернопільська школярка Наталія Мусійчук. — І не прийти сюди було б неправильно, тому що потрібно віддати шану тим людям, які загинули під час Голодомору. Я це роблю щороку. На щастя, Тернопільщина не зазнала Голодомору, але й сюди докотилася звістка про голод на великій Україні. Люди, як могли, допомагали своїм братам-українцям.
— Я була тоді маленькою дівчинкою, але пам’ятаю, як священики в церкві оголосили: «Люди, там наші брати вмирають! Складайте, що можете!» І люди зносили борошно, збіжжя, усі продукти і назбирали цілий ешелон. Привезли до кордону, а там не пустили. Говорили, що немає ніякого Голодомору . А ми все знали і молилися за тих людей, — згадує учасниця Всеукраїнської акції «Запали свічку» жителька Тернополя Любомира Пастернак.
Тепер про допомогу з-за Збруча свідчить пам’ятник — прикордонний стовп із колючим дротом та сніп колосків, перевитий вишитим рушником. Він постав у Підволочиському районі Тернопільської області на кордоні між Тернопільщиною та Хмельниччиною напередодні відзначення 75-ї річниці Голодомору. Про факти допомоги можна прочитати і в щойно виданій книзі тернопільського науковця Миколи Лазаровича, який досліджує тему Голодомору вже10 років, «І було пекло на землі...Голодомор 1932—1933 років в Україні. Передумови, механізм здійснення, наслідки». Головною лінією книги все ж є свідчення очевидців, які проживають чи проживали на Тернопільщині. Рукописи тих розповідей експонуються в Державному архіві Тернопільської області. Вони вмиті слізьми у прямому значенні.
Про те, яким бачать Голодомор 1932—1933 років сучасні діти розповідає художня виставка, що поряд із документальною. Зініціював її директор Державного архіву Тернопільської області Богдан Хаварівський.
Юним художникам від 9 до 15 років. У графіці та живописі вони відобразили хрести, смерть, померлих дорослих і дітей, свічки, дзвони... Так вилилося прочитане на папір через призму душ юних художників. З одного боку, моторошно дивитися, як діти складають свої враження про всенародну трагедію , а з другого — це означає, що пам’ять про найскорботнішу сторінку в історії нашої держави не буде байдуже перегорнутою.
— Я хотіла показати, що померла людина від голоду і в тій хаті вже ніхто не живе, але свічка горить і досі... — каже Надія Вихристюк.
Загалом в експозиції виставки представлено понад 20 робіт юних художників. Як розповів Богдан Хаварівський, їх залишать у фондах, а під егідою Державного архіву Тернопільської області буде виданий каталог дитячих малюнків на тему Голодомору.
