Проєкт відбувся за підтримки Посольства Швейцарії в Україні. Виставу «Тест» режисерка Тамара Трунова поставила за п’єсою сучасного швейцарського драматурга Лукаса Берфуса у перекладі Павла Ар’є.
Цей щільний та універсальний текст одного із найяскравіших і найзначніших представників нової німецькомовної драми, Тамара Трунова ставить так само щільно, динамічно, трохи відсторонено, навіть холодно і завдяки цьому отримує універсальну виставу, що як і текст Берфуса, - може бути «зчитаною» будь-де і будь-якою європейською публікою.
Підхід режисерки, що працює в абсолютній зв’язці із часом, відчуваючи його пульс, питання і розуміючи свою місію в сучасному театральному процесі. Та й усвідомлюючи сам процес.
Трунову як і Берфуса, цікавлять екзистенційні універсальні категорії, які лише загострилися пандемічним катаклізмом і світом, що живе в «очікуванні війни»: життя і смерть, кохання і зрада, віра і зневіра, сенс буття і його нестерпність. Сьогодні, здається, ніхто не спроможний розібратися ні в чому однозначно. Тест ДНК – один з таких каменів спотикання, який навіть ще до оголошення результату стає потужним інструментом впливу на психіку об’єктів дослідження. Звісно, у виставі поняття «тесту» - значно ширше за наукову методику.
***
Дія починається з блискавичної зав’язки, яка закручує нерв постановки у тугий вузол і вже не відпускає до самого фіналу, навіть попри антракт. Глядач тісно, разом із героями (і це дуже важливо) в перебудованому просторі зали опиняється в такому собі анатомічному театрі (новий жанр?), де препарується життя однієї сім’ї в момент її катастрофи.
На фронтальній «стометрівці» ігрового майданчика із чітко прокресленою доріжкою, як смужка тесту (художниця Марія Погребняк), Трунова зі стриманістю «військового» хірурга, «ріже» текст Берфуса на хльосткі й чітко означені мізансцени-вироки.
***
Дивним чином, місце дії, ніби без визначення конкретного часу і простору, раптом починає нагадувати власну країну. Стосунки героїв - поведінкові матриці, списані з приватного життя сучасного суспільства, де панує прихований соціальний відчай, відсутня щирість, повністю зміщені поняття правди та брехні, добра і зла. Де батько (Артем Мяус) балотується в мери міста, мати (Віталіна Біблів) перманентно «чистить карму» в Індії, син (Богдан Буйлук) від внутрішньої порожнечі і нудьги піддається на першу ж жорстку і програмовану провокацію, його дружина (Христина Люба) – середньостатистична юна феміна, що за нагодою вдало вийшла заміж за сина відомого політика і, нарешті, помічник голови сімейства (Орест Пастух) у ролі головного каталізатора конфлікту.
***
Треба зазначити, що манера постановки виявилася під стать блискучому тексту, з якого проступили справжні фрази-меми, які Трунова легко перетворила на сцени-меми. Її режисерська чоловіча харизма зрезонувала тверезому складу мислення драматурга. Беззаперечна ж жіночність, усіма фібрами її чуттєвої душі – вловила найтонші нюанси драми та вберегла від скочування у треш. Ця обопільна і дещо показна безжальність констатації, з одного боку, і «чутливе серце» - з іншого, - спрацювали вражаюче. Публіка отримала холодний душ разом із можливістю проговорити вголос те, про що зазвичай воліють мовчати.
Незручна правда іноді прориває нариви і випускає назовні жахливі речі. Проте якщо цього не зробити через хірургічне втручання, - очищення «організму» тільки медикаментозно не спрацює і ці фурункули на тілі суспільства чи сім’ї - продовжуватимуть отруювати зсередини. Можливо тому, фінальна сцена, коли Симон – батько сімейства розрізає свій живіт пітекантропа під дитячий плач – одночасно жахає і натякає на світло в кінці тунелю.
***
Виставу так і кортить розібрати помізансценічно, як Трунова розібрала анатомічно кожного персонажа і всю цю сімейку, аж до голуба, зображеного в програмці у двох іпостасях: симпатичного зовні птаха на обкладинці і жахливого його скелету всередині.
Цей голуб – уособлення героя Ореста Пастуха – Францека. Людини, яку знайшли на лавці: без родини і любові, з «ключем на шиї» чи може зі стрічкою на нозі, як часто калічать вуличних голубів. В якомусь сенсі, всі герої цієї вистави скалічені як Францек – кожен своїми травмами. Він же – збірний образ і одночасно ходяча метафора життя з порожнечею всередині. До речі, цікава автобіографічна деталь Лукаса Берфуса явно знайшла місце в нюансах «біографії Францека»: у віці від 16 до 20 років майбутній знаний драматург кілька разів був безхатьком.
Актор, злегка ексцентрично, виправдано педалюючи, – вміло веде свого персонажа до фіналу і опиняється в ньому на точці висхідної події: один на лаві у парку з муляжною головою голуба… Відкрито награючи, артист буквально на фізичному рівні створює образ гниди, що влізла під шкіру і масштабується з кожним поворотом дії.
Роботу, запрошеного з театру на Подолі Артема Мяуса в ролі Симона Кораха, впевнено можна назвати справжнім відкриттям вистави. Вочевидь, попрацювавши з ним на Подолі під час створення спектаклю «Спроба любити», Тамара Трунова розгледіла в акторові неабиякий дрімаючий потенціал і подарувала йому не тільки прекрасну роль, але й створила разом із ним одну з кращих чоловічих робіт року. Органічно увійшовши в міцно зіграний золотоворітський ансамбль, відчувши шкірою кожного зі своїх партнерів, Мяус продемонстрував виразну інтелектуальну гру на межі театру удавання і театру переживання. Переходи були настільки філігранними, що кожна сцена із Мяусом-Симоном примушувала у буквальному сенсі ціпеніти. Усі зовнішні пристосування для пластичного відтворення психологічного стану героя - хода, постава, великий живіт («авторитет»), парення ніг у тазику (проста і промовиста метафора), окуляри (короткозорість в усіх сенсах), – виправдані і працюють на вирішення виклику, який стоїть перед ним. Мяус абсолютно свідомий того, що робить в тій чи іншій сцені.
Власне, ці слова можна адресувати усьому акторському складу «Тесту», адже він блискуче розв'язує достовірно відтворену режисеркою драматичну ситуацію в руслі сучасного психологічного театру європейського спрямування. І так, це вищий пілотаж, про який важливо і треба говорити.
Тим більше, за три дні до прем’єри відбулася знакова подія: Тамара Трунова стала лауреаткою вагомої державної театральної премії імені Леся Курбаса 2022 року. Вистава «Тест» засвідчила і зацементувала справедливість вибору авторитетних експертів комітету премії.
А от чи пройшли свій тест на людяність і наявність любові герої постановки, можна буде дізнатись в театрі «Золоті ворота», пройшовши свій, глядацький тест, мабуть вже тільки після війни…
