Ви помітили, як наполегливо різні розважальні програми провідних каналів проштовхують різнокаліберні поп-штампи? Гламурний аудіо-сироп цілодобово і самовіддано транслюють так звані «Поющіє труси», а це зайвий раз нагадує мислячій людині про нашу безнадійну упослідженість щодо сучасних європейських трендів.
Нині попса як така — не просто яскрава цукерка із сумнівним вмістом, попса — це тоталітарна зброя у руках купки шоу-бізнесменів та медіа-магнатів, які разом творять правила гри на шоу-ринку, моду на поп-ерзац і, звісно, разом «варять бабки». Наші горе-продюсери твердо впевнені, що у цій країні продається один тільки кітч, і більше нічого. Вони впевнені, що «піпл усе схаває» і на тій цинічній тезі будують свій бізнес... Щоправда, «втюхування» цукерочки бідолашному «піплу» вимагає певних зусиль, зв’язків і коштів. Але гра того варта. Бізнесмени від попси шоу-бізнес звикли робити «під себе», вправно використовуючи не світовий досвід, а найслабші місця вітчизняної ментальності й законодавства.
Рецепти створення попсового шлягеру місцевого розливу надзвичайно прості. По-перше, інтелектуальний зміст тексту пісні має бути мінімальним і не перевищувати рівень «плінтусу», адже інтелект вбиває шлягер. По-друге, музичний супровід має бути тотожним тексту, містити не менше 120 ударів на хвилину, бути танцювально-дискотечним. По-третє, виконавиця має випромінювати безмежну сексуальність, на сцені бути максимально роздягненою. По-четверте, відеокліп має бути зроблений «по-дорогому», обов’язкова присутність атрибутів заможного життя — лімузинів, яхт, садиб. Також має відбутися «жирна» ротація на усіх престижних каналах. По-п’яте, жива презентація «зірки» має відбуватися у розкішній гламурній обстановці дорогого нічного клубу за наявності якомога більшої кількості телекамер з провідних каналів. От і все. Решта — справа техніки.
Про такі найважливіші в усьому світі складові успіху, як природний талант і особиста харизма артиста, наші шоу-бізнесмени, напевно, й не чули. Головне, аби хвилі потужних ротацій кліпів піднімали рейтинг підопічного виконавця на якомога вищий щабель. Адже тільки в такий спосіб зростатимуть гонорарні ставки «зірки». Також сприяє цьому процесу прокат її у різних нічних закладах (як правило — під плюсову фанеру), це часом приносить непогані дивіденди. Ви помітили, що відкриті концерти «на касу» у нас майже відсутні? Причина проста — ніхто не хоче ризикувати. Штучно зліплена «зірочка» може просто не зібрати зал. Її господарю значно вигідніше продавати концерти корпоративним замовникам, тим, хто платить гарантований гонорар. Як правило, корпоративні свята (дні народження фірми, керівників компанії або їхніх родичів) відбуваються під акомпанемент псевдошлягерів від псевдозірок. Аби тих замовлень було більше, а гонорари — вищими, йде тотальна окупація медіа-простору. І ніякого значення немає, подобається це глядачеві чи ні. Адже, як відомо, гроші не пахнуть. Тоталітарний попс в нашій країні (в Росії — більшою мірою), як дзеркальне відображення, нагадує пам’ятний ще багатьом тоталітаризм ідеологічний. І там, і там головним інструментом «обробки мізків» є технології зомбування масової свідомості через ЗМІ — нині передусім електронні. Ось вам і зворотний бік свободи слова в умовах безконтрольної й безмежної комерціалізації ЗМІ. Часто наші мізки промивають такими «шедеврами», що мимохіть починаєш ностальгувати за радянськими художніми радами, які тоді всі лаяли.
Коли в країні виникає епідемія якоїсь хвороби, медики на державному рівні проводять оперативні заходи, покликані припинити її поширення. Зокрема — карантин. У нашій країні епідемія тоталітарного попсу набула — і це очевидно — загрозливих розмірів. Ця епідемія не шкодить безпосередньо вашій печінці або шлунку, але псує або розбещує душу. Якщо врахувати, що цільова аудиторія «попси» — це юне покоління, яке ще не виробило імунітету проти гидотного несмаку, небезпека зараження лише зростає. Що може врятувати суспільство? Насамперед — ефірний карантин. Звичайний карантин у вигляді наповнення теле- та радіоефірів здоровою, живою, талановитою музикою, якої, повірте, у нас вистачає. Не зайвим, здається, було б згадати й про художні ради, але без одіозних ідеологічних шор...
