У Національному художньому музеї України проходить виставка «Українська Нова хвиля. Живопис, фото, відео другої половини 80-х — початку 90-х років». Експозиція триватиме до 1 листопада і є першим етапом довготривалого виставкового проекту в рамках святкування ювілею — 110 років НХМУ.
Цього року музей представить низку проектів, залучаючи як власні фонди, зазвичай недоступні відвідувачам, так і вітчизняні музейні зібрання та приватні колекції. Окрім художніх полотен, відвідувачі матимуть нагоду переглянути фотокартки та відзнятий відео-арт. 25 жовтня буде репрезентовано каталог цього проекту, куди увійдуть не лише візуальні репродукції творів, а також документальні матеріали, присвячені тому періоду мистецтва.
Виставка представляє постмодерністське мистецтво, еволюції якого наприкінці 1980-х була притаманна провокація, симулятивність у відповідності з інтелектуальними правилами «гри в бісер», іронічне переосмислення культурних кодів та літературних сюжетів. Для експонування відібрали твори художників, які починали свої пошуки наприкінці 80-х та на початку 90-х у рамках відомих молодіжних пленерів у Седневі (1988, 1989), а також у сквоті «Паризька Комуна» (1990—1994), і разом організовували виставки. Ядром стали київські митці, до яких приєдналися одеські та західноукраїнські художники. Їхні твори другої половини 80-х — першої половини 90-х рр. поєднують тенденції трансавангарду та національні традиції (зокрема, українського бароко). З іменами художників, що працювали в актуальному для того періоду напрямку, сьогодні пов’язується поняття сучасного мистецтва, і вони представляють Україну на міжнародних виставках: Гнилицький, Голосій, Чичкан, Тістол, Савадов, Цаголов, Соломко, Ройтбурд, Скугарєва, Кавсан, Ісупов, Друганов, Вишеславський та інші.
Експозиція, розгорнута в музейному просторі поруч із творами вітчизняного мистецтва ХІІ—ХХ століть, надає унікальну можливість показати «українську Нову хвилю» як непересічний мистецький феномен, що є невід’ємною частиною українського мистецтва та визначає шляхи його розвитку сьогодні. На виставці представлені твори з колекцій Національного художнього музею України, Сумського обласного художнього музею імені Онацького, Арт-фонду Ігоря Воронова, PinchukArtCentre, МСМ «Совіарт», приватних зібрань та колекцій художників.
— На жаль, ХХ століття в українському мистецтві — це суцільні білі плями, зниклі твори й художники, катастрофи. Поза межами України опинились сотні художніх робіт, їхніх творців. Цей період ще й досі залишається маловивченим, — розказала «Дню» мистецтвознавець Галина Скляренко. — Хочеться, щоб ми не запізнилися із цим вивченням. «Програмні», знакові твори вже давно полишили кордони нашої країни, розійшлися на хвилі зацікавлення ними іноземців та українських емігрантів. Навряд ми їх ще колись побачимо. Період кінця 80-х та початку 90-х — це бурхливі спалахи, спроби дискутувати з українською традицією. Зараз усе створюється переважно на продаж. У світі превалює гламурно-галерейне мистецтво. А тоді «був нашим час», як говорив Андрухович, хотілося творити, робити щось нове з потужною енергією.
За словами організаторів проекту, усі полотна відбиралися дуже ретельно мистецтвознавцями, щоб показати мистецький зріз тієї епохи. Репрезентовані картини — нашарування різноманітних технік, варіювання тем — від грецької міфології до українських політичних реалій того часу (портрети колишніх президентів України — Кравчука та Кучми). Використання різноманітних кольорів, замість полотна — склеєних географічних мап, хаотичність нанесення фарб і штрихів, іронічна гра художніх пензлів, підтекстів зображень, барокова чуттєвість та іноді її надмірність.
— Сьогодні твори проходять перше випробування глядачем. Для картин це дійсно іспит — ось так «стояти» поруч із визнаними вже класиками, — розповіла «Дню» Оксана Баршинова, куратор проекту, старший науковий співробітник НХМУ. — Твори другої половини 80-х — початку 90-х років дають широке поле для дискусій, досліджень, пошуків. На жаль, у фондах музею знайшлося лише два-три твори того періоду, тому при підготовці цієї виставки для нас була дуже важливою співпраця з меценатами, приватними колекціонерами, PinchukArtCentre, котрі люб’язно погодилися надати нам картини.
Багато років поспіль існувала потреба у створення окремого музею сучасного мистецтва, і чимало художників берегли свої твори, мріючи колись показати їх майбутньому поколінню. Проте, остаточно розчарувавши та зневірившись, вони зважились на продаж творів за кордон. Таким чином, на жаль, більшість українських творів розійшлися світом...
— Якщо ми відновимо національний дух і культуру, тоді й відродимо нашу країну, — підкреслив Дмитро Андрієвський, меценат проекту. — Зараз відроджується практика меценатства, як за часів Терещенків і Ханенків, хоча немає підтримки на рівні державної влади, а тому ми розраховуємо на свої сили. Сьогодні ми маємо змогу побачити втрачену і забуту частину українського мистецтва.
— Наш живопис не мультиплікаційний, а живий. Розумієте, коли художники писали свої картини, то не думали, скільки отримають грошей, — сказав колекціонер Ігор Воронов. — У своїх роботах вони виражали свої емоції та внутрішній стан. Саме тоді, у 80—90-ті, на моє глибоке переконання, була свобода вираження думок у мистецтві, не було тоді грошової заангажованості.
Сьогодні музей є одним із небагатьох, що намагається реформуватися, розширювати грані мистецтва, долучатися до європейських тенденцій. У його стінах часто проходять різноманітні експозиції, вернісажі. Окремо створюються художні майстерні, мистецькі лекторії — як для дорослих, так і для дітей. Потрібно розширити кордони мистецтва як «продукту» не лише для певної когорти населення, а для всіх українців. Треба стимулювати меценатство, інтерес до власної культурної величі, відкривати нові музеї, адже суспільство цього дійсно потребує.
