Книга «Народна ікона середньої Наддніпрянщини ХVІІІ-ХХ століть» відкриває нову главу в розумінні, ставленні до ікони та іконопису в цілому. Народна або хатня ікона, як її ще називають, репрезентує собою мозаїчний «ландшафт» української етнокультури. Офіційна церква засуджувала народних митців, називаючи народні ікони «незграбною писаниною». Під «незграбністю» знаходився живий орнамент, якому, значною мірою, була чужа класично-академічна застиглість, певна канонічність образності та формальність. Народні богомази не в усьому дотримувалися букви канону, кожен із них вносив у твори щось своє — суто індивідуальне і водночас щось характерне для народу в цілому. У своїх роботах вони трансформували канонічні образи, вносячи в них риси своїх родичів, близьких, односельців, надаючи образам живості та більшої реалістичності.
Автором та керівником проекту монографії «Народна ікона середньої Наддніпрянщини ХVІІІ—ХХ століть» є Микола Бабак, відомий черкаський художник. Його колекція творів народного мистецтва налічує понад 500 ікон. До цього в нашій державі було лише два солідні зібрання ікон: перше в академіка Миколи Біляшівського, директора Національного художнього музею, датоване 20—30-ми роками минулого століття; а друге — у колекціонера Іларіона Свєнціцького, українського філолога й етнографа.
Подорожуючи Польщею разом із друзями наприкінці 80-х років, Бабак випадково натрапив на невеличкий ринок, його погляд зупинився на стародавніх, затертих часом іконах.
— Підійшовши поближче, я розпитав продавця про ці твори народного мистецтва. Виявилося, що багато з них мають українське походження, — розказав «Дню» Микола БАБАК. — Ось так і розпочалося моє захоплення українськими іконами. Своїй колекції я відав 20 років життя. Спочатку просто збирав, як кажуть, працював на кількість і лише згодом зрозумів, осягнув серйозність моєї колекції. Я помітив те, що, незважаючи на схожість тем, втілення їх дуже різноманітне. Вони різняться за колористикою, пластикою, іконописною манерою виконання. Взагалі щось збирати, колекціонувати — це дуже клопітка праця. Це ж не просто купив ікону — і на цьому все закінчилося. Багато з тих ікон, які купував, були в жахливому стані, тож потім їх довго реставрував крок за кроком, збирав у очевидців історії, пов’язані з ними. В ті роки рідкісні українські старовинні ікони дехто купував за пляшку горілки. Для мене кожна ікона — це була боротьба, шматок нервів. Адже кожен твір мав хазяїна, а останній хотів мати щось із того, тому основними моїми труднощами були матеріальні. Звертався до багатьох бізнесменів, проте жодної підтримки не отримав... А тому розраховував на власні сили. Думаю, що середня Наддніпрянщина буде достойно представлена для нащадків. Сьогодні ця тема вже вичерпана. Усе розпродано або вивезено за кордон...
До монографії увійшли не лише репродукції ікон з колекції черкаського художника, але й грунтовне наукове дослідження, написане доктором мистецтвознавства Олександром Найденом на основі матеріалів колекції. За словами Бабака, кілька років тому вони разом із Найденом прийшли до Ганни Скрипник, директора Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М.Т. Рильського та розповіли про колекцію ікон й плани стосовно видання книги.
— Нам дали «добро» на цю роботу. Олександр Найден згодився взяти на себе текстову частину монографії. І вже за півтора року я отримав 300 сторінок тексту. Завдячуючи Олександру Черевку, губернатору Черкащини, та Ігорю Потапенку, бізнесмену і моєму товаришу, ми маємо змогу зараз тримати у руках це видання. Протягом більшої частини свого життя я вів постійний діалог із моїм побратимом Петром Гончаром, директором Музею Івана Гончара, із приводу місця української народної ікони в мистецтві. Я доклав багато зусиль, щоб довести, що народна ікона є самостійним видом мистецтва. «Народна ікона середньої Наддніпрянщини ХVІІІ—ХХ століть» — це перша монографія такого рівня, в якому зібрано чи не єдина в Україні колекцію ікон регіонального значення, — підкреслює Микола БАБАК.
Дійсно, створення монографії «Народна ікона середньої Наддніпрянщини ХVІІІ—ХХ століть» — подвижницька робота, яка відкриває нові обрії в дослідженні не лише української ікони, а й народної ментальності. Слід зауважити, що на цьогорічному Львівському книжковому форумі монографія «Народна ікона середньої Наддніпрянщини ХVІІІ—ХХ сторіч» була відзначена як «Краща книга року». Також у рамках «Великого антикварного салону — 2009» було відкрито однойменну виставку, на якій презентовано 120 ікон Київщини, Черкащини, Полтавщини, Кіровоградщини. Ця колекція є авторським відкриттям, що розкриває перед нами шлях до незвіданого.
