Коли зображене на полотні йде із глибини серця, то немає значення, чи здобув художник спеціальну освіту в академіях та вищих школах — суть його творчості складає життєвий досвід і осмислення в художніх образах буття як найвищої екзистенції.
Саме таким художником і є Наталя Кучер. Вона народилася у Києві. Закінчила філологічний факультет Київського державного університету ім. Т. Шевченка, з 1982 року працювала науковцем у Музеї М. Рильського. У Національному музеї літератури почала працювати з 1985 року — спочатку науковцем, потім на посаді вченого секретаря. Зараз Кучер очолює Клуб шанувальників української модерної літератури, який діє при музеї і цілковито віддається художній творчості.
Свої роботи Наталя Кучер представляє вже вшосте (в Музеї літератури — її третя персональна виставка). В експозиції представлено близько 50-ти картин, створених останніми роками. Переважно це пастелі, але є і графічні роботи, й полотна, написані олійними фарбами. Надзвичайно цікавим є цикл пастелей «Старий Київ» («Старий будинок на Подолі», «Церква Святої Катерини», «Покровський монастир» та ін.). Кожна робота — це осібний світ, і водночас частинка неподільного реального буття, але осяяна внутрішнім світлом художниці, що надає картинам глибокого філософського змісту. Її пейзажі, натюрморти з квітами, інтер’єри дарують відчуття тепла й чистоти («Весна в Голосієві», «Польові квіти», «Натюрморт з хризантемами», «Квіти на балконі», «Кухня» та багато ін.), спонукають задуматися над сутністю та значимістю всього, що нас оточує.
Особливе місце в творчому доробку Наталі Кучер займають портрети. Це не випадкові люди. Кожен із них багато важить у житті мисткині. Це неординарні особистості з непростою долею — художник Володимир Давидов, письменник та громадський діяч Гурам Петріашвілі, молодий учений Олексій Сінченко та ін. Працює художниця і над історичними портретами («Козак Мамай»).
Окремої уваги заслуговує робота «Лист. Портрет Насті Рябчук». Написаний він у ретро-стилі. Особливість його не тільки у майстерно виписаних, чітких (майже графіка) витончених рисах просвітленого обличчя юної дівчини, яка читає листа. Цей портрет підкреслюється символікою, втіленою на картині: на сувої листа, що в руках у дівчини, такі ж сакральні знаки, як і на вікні (замість скла), біля якого вона стоїть. Цей згорток тягнеться, лине до вікна, символізуючи зв’язок із Всесвітом — лист у вічність.
— Я малювати любила з дитинства, — розповіла «Дню» Наталя Кучер, — але до цього виду творчості звернулася вже у зрілому віці (в 42 роки). Напевно, так призначено долею: спершу треба було набути життєвого досвіду, навчитися бачити й цінувати красу, а вже потім втілити все це в художніх образах на полотні... Для мене є безцінним досвід моїх вчителів. Доленосною стала зустріч із Вірою Крутіліною в її майстерні. Тут мої перші спроби підтримав, дав поштовх і натхнення блискучий художник Володимир Давидов. Із великою пошаною завжди згадую його світлий образ («Портрет Володимира Давидова»). Також надзвичайно вдячна моєму вчителеві, наставнику й пораднику відомому художникові й людині непростої долі Рафаелю Багаутдінову. Хочу згадати своїх побратимів по цеху Валерія Франчука, Володимира Гарбуза, Людмилу Ковальчук, Віру Крутіліну, які завжди підтримують моє творче начало. Взагалі, мені щастить у житті на зустрічі з прекрасними людьми. На жаль, багато з них уже відійшли у вічність — Андрій Кобилківський, Роман Корогодський, Михайлина Коцюбинська... Вони пройшли через моє життя, збагативши його і залишивши по собі оази світлих споминів... Дякую долі, що привела мене до Музею літератури, який за 25 років став мені рідною домівкою, а колектив — великою родиною, де я зуміла розкрити свої творчі здібності.
— З Наталею Кучер та її творчістю знайомий не один рік, —признався художник Володимир Гарбуз. — Від виставки до виставки талант майстрині стрімко росте. Далеко не кожен художник, який закінчив академію, має такий витончений естетичний смак і так володіє технікою, як Наталя. Вона у творчому пошуку, має надзвичайну здібність бачити світло, позитив у щоденному житті та втілювати це у своїй творчості. Побувавши в багатьох мистецьких музеях та галереях Європи, Кучер досконало вивчила творчість своїх улюблених художників — Учелло, Чімабуе, Ель Греко, Гогена, Боннара, Аветисяна, Маневича, Петрицького, збагативши своє світобачення. Вона багато працює над собою, та перш за все — її рукою водить Бог...
—Художниця має рідкісне обдарування нести в сіре буденне життя красу та свято, — підкреслює мистецтвознавець Ганна Снітко. — Коли Наталя тільки починала працювати в Музеї літератури, відвідуючи курси, навчилася петриківському розпису. Тоді кожен наш працівник отримав сувенір. Потім Наталя осягнула мистецтво писанкарства та витинанки, і всі бажаючі мали можливість запозичити в неї досвід. Хоч би за що бралася мисткиня — завжди досягала високого результату, вершини творчого злету.
— Далеко не кожен у зрілому віці має сміливість і бажання, — підкреслила Галина Сорока, генеральний директор Національного музею літератури України, — започаткувати у своєму житті новий професійний шлях і розкрити ще одну із граней свого «я». Такі виставки, як ця, допомагають пережити важкі хвилини у житті, несуть у наші стосунки добро, красу й гармонію. Напившися життєдайної роси з художніх полотен Наталі Кучер, ввібравши їхнє світло та тепло, і сам стаєш добрішим, кращим. Будівлі старого Києва і храми — це не просто архітектурні пам’ятки, увічнені на полотні. Це філософськи осмислені духовні святині, які спонукають і нас очиститися. А пейзажі та квіти, сповнені незбагненної чарівності, закликають помічати й бачити красу в буденному житті, робити наш світ кращим, людянішим...
