26 січня кияни побачать прем’єру «Цинічної комедії» — виставу поставлено за мотивами п’єси «Міра за міру». Це найпізніша й найпохмуріша з комедій Шекспіра. У «Глобусі» її поставили 1604-го, відразу після «Отелло», й успіху в публіки вона не мала, швидко зійшовши зі сцени. 1930 року комедію поставив Олд Вік, у 1950-х у Шекспірівському меморіальному театрі (знаменитий режисер Пітер Брук), у середині 1970-х на New York Shakespeare Festival у постановці Джона Казале, у ролі Ізабелли — відома голлівудська актриса Меріл Стріп. У сусідів-росіян грали цю п’єсу теж нечасто (2005 року в Московському театрі кіноактора — режисура Ігоря Яцка і 2006-го на сцені Лєнсовєта в постановці Василя Сєніна; а два роки тому Юрій Бутусов у Театрі ім. Вахтангова «замахнувся на Шекспіра»). Слід зауважити, що критики останню постановку рознесли вщент! І ось 26 січня кияни побачать «Цинічну комедію. Театральну фантазію за мотивами Вільяма Шекспіра «Міра за міру». Це історія про те, що лише варто дати людині владу, як вона стає тираном, а від спокуси не встоїть навіть інквізитор. Чим привабила комедія Шекспіра режисера і автора ідеї композиції Леоніда Остропольського?
— Якщо поринаєш у текст Шекспіра, то потрапляєш на невідому планету в невідомій Сонячній системі, у невідомій Галактиці і в незнайомому Всесвіті, — підкреслює Леонід ОСТРОПОЛЬСЬКИЙ. — Цей невідомий світ створений із знайомих тобі, навіть рідних елементів людського світу: відчуттів, побуту, пристрастей, стихій природи, соціальних і особистих конфліктів, із демонічного і божественного в людській природі, але сплавлені вони в небувалих, парадоксальних пропорціях іншого, «золотого перетину», іншого лекала, за яким скроєний і вимірюється наш світ.
«Міра за міру» — п’єса гіперреалістична і ультрамодерна. Епіграфом до неї можуть бути відчуття Мандельштама: «Мені на плечі кидається століття-вовкодав».Таке враження, що вона написана відразу після всесвітньої катастрофи — Другої світової війни, після Нюрнберзького процесу, після жахів Освенциму і ГУЛАГу, після геноциду Балканської війни і бомбардувань Белграда, після жахів чеченської м’ясорубки, після санкціонованих (із «гуманних ідеалів»!) бомбардувань Лівії, після приголомшливої брехні всіх таборів щодо виборчих кампаній. Адже п’єса була створена чотириста дев’ять років тому, після терору уряду англійської королеви Єлизавети I при придушенні повстання графа Ессекса та його страти 1601 року.
Поринаючи в події і світ «Міри...», усвідомлюєш, що суспільство при найдосконаліших законах без культурного, морального, етичного і духовного стрижня окремої людини, як у героїні Ізабелли, приречене на загнивання.
Всі нинішні уряди Заходу говорять про боротьбу з економічною кризою. Проте жоден уряд світу не говорить, що криза сьогодні — це насамперед стан духовний, психологічний, певна форма свідомості. Весь світ давно одержимий кризою знецінення: слів, переживань, самого ставлення до життя на побутовому й найвищому, владному рівні.
Якщо спотворене саме поняття свободи, якщо все неправда, все дозволено, перекручено, знівечено, то чому, чого б це не стосувалося, не дотримуватися законів і міри звичайній людині? Брешуть і порушують закони із «добрих намірів», із «політичної доцільності», і тим більше з особистої вигоди і гордині. Тому починати потрібно не з економічної, а з духовної боротьби із «кризою» як станом душі та свідомості. У цьому сенс послання Шекспіра в «Мірі за міру».
Сценографію вистави створив Олексій Вакарчук, костюми — Дмитра Разумова (Росія), музичне вирішення — Олександра Шимка, пластика — Наталії Бурлаки.
У спектаклі грають: Олег Треповський (Вінченціо, герцог Віденський), Дмитро Савченко (Анджело, намісник герцога), Ольга Олексій (Джульєтта), Олександра Єна (Феміда); чергуючись, грають: Ганна Артеменко й Ірина Новак (Ізабелла), Кирило Кашліков і Максим Нікітін (Луціо-франт), Валерій Величко і В’ячеслав Ніколенко (Клавдіо), Наталія Кудря, Ніна Ніжерадзе і Любов Солодова (Переспіла, звідниця) та ін. актори.
