Уже стало звичкою у багатьох із нас постійно нарікати на політичну нестабільність, творчу апатію, життєві негаразди. Нарікання ці, безперечно, мають під собою підгрунтя, та чи додають перманентні негаразди нам сил і витривалості, чи роблять вони нас мудрішими й щасливішими? Безперечно, ні.
Кажуть: «Хочеш бути щасливим? Будь!» Та й стародавні гуру вважали, що не існує ні об’єктивності щастя, ні об’єктивності нещастя. Є наше ставлення до життя. Оця єдина об’єктивність, яка, до речі, повністю залежить від нас, і робить із нас або оптимістичних дітей світла, або завжди упосліджених дітей темряви. Гадаємо, що діалог двох відомих поетів — Петра Перебийніса та Людмили Скирди — навчить нас бачити позитив у нашому житті, цінувати його, радіти йому.
— Людмило, цього року вийшли ваші книжки в Кореї, Італії, ОАЕ, Греції, й розмови про кризу в українській поезії явно перебільшені. Як оцінюєте цей переможний поетичний марафон?
— Це інтерес в першу чергу до нашої країни. Україна стає все цікавішою для світу й саме тому мої книжки долали відстані в тисячі кілометрів так легко, ніби метелик перелітав із квітки на квітку.
— Нещодавно ви повернулись із великого європейського туру, розкажіть про враження?
— В Японії немає нічого ціннішого й важливішого для процвітання, та окремої людини, і країни, і навіть цілої планети, аніж добра вість. Це, по суті, єдиний енергетичний креатив у нашому житті після краси природи... А в квітні в Афінах відбулась презентація моєї книжки «Елліністичні елегії» грецькою мовою. Вечір проходив у концертному Залі Барона Кімона Раллі Пірейської асоціації. На презентації були присутні високі державні посадовці, духівництво, творча інтелігенція, дипломатичний корпус, а, головне — багато українців. Греко-українська палата видала афішу й програму з текстами виступів учасників грецькою та українською мовами. Були запрошені майстри мистецтв — славетна співачка Електра Варга, піаністка Фофі Маньядакі й молода українська виконавиця Людмила Бондаренко. Із доповіддю виступив професор Феодор Катсікарос. Я підписала більше сотень книжок, відповіла на безліч запитань, дала масу інтерв’ю. Це була перша імпреза сучасної української поезії в Греції й треба сказати, що вона пройшла досить успішно, оскільки більше десяти грецьких газет на неї гарно прореагували. І головне — ідея цієї акції належить послу України в Греції Валерію Цибуху та раднику посольства Наталії Косенко, за що я їм безмірно вдячна.
— «Елліністичні елегії» — це книжка, судячи з назви, про Грецію? Як, якою ви її написали?
— Сказати, що я написала книжку про Грецію, не зовсім точно. Ця книжка з’явилась в результаті того, що протягом усього життя в моїх творах періодично з’являються якісь елліністичні мотиви, ремінісценції, асоціації і т.п. Це некерований процес. Я схиляюсь до того, аби назвати його підсвідомим. Вочевидь, масив елліністичної культури так сильно зачарував, що протягом багатьох років став частиною чи моєї душі, чи інтелекту та інтуїції. Редактори книжки самі знаходили ці вірші й компонували збірку.
Так, професор Катсікарос написав про книжку: «...Ця поезія нас гіпнотично вабить і кличе, притаманними їй глибиною і вірністю класичному духу, проте без небезпеки захоплення класицистичним наслідуванням, що нерідко чатує на поетів, які пишуть про Грецію. Вона трансформує особистий досвід в поетичне усвідомлення світу, багате яскравими картинами життя і глибокими філософськими узагальненнями... Людмила Скирда поетизує не Грецію, яка існувала колись і якої сьогодні вже не існує, своїм поетичним оком вона охоплює всі позачасові аспекти, що з’єднують минуле і сьогодення, віддзеркалюють живу гуманістичну традицію, котра крізь Давнину і крізь Відродження збереглась до наших днів».
— Греки спробували ще раз довести, що елліністична культура подарувала світу таку неймовірну кількість краси, такі незліченні масиви знань, таку могутню літературу, таку безсмертну культуру, що й сьогодні ця божественна енергетика є невід’ємною складовою становлення кожної освіченої людини. Де Греція — де Україна... А невидимі ниті нас, вочевидь, єднають...
— Ви цілковито маєте рацію, адже відомо, що не в політиці й не в економіці здійснюються високі духовні цілі суспільства, вони реалізуються тільки в культурі. Цивілізація й культура — далеко не ідентичні поняття. Цивілізація забезпечує утилітарні комфорт і доцільність. Культура концентрує дух нації, створює певну символічну субстанцію, що, безперечно має релігійні основи. Ось чому, на яких би ракетах ми не літали, які б інтернет-мережі не ловили нас у свої сіті, великі культури будуть завжди просякати цивілізаційні шари і світити нам як сонце!
— Хто перекладав «Елліністичні елегії»?
— Олег Цибенко — наш співвітчизник, українець. Він близько двадцяти років живе в Греції, й не лише блискучий перекладач, а й популярний грецький прозаїк. Його романи розходяться великими накладами. Олег знає Грецію так глибоко, так проникливо відчуває красу цієї землі, так невтомно продовжує вивчати її історію і культуру, що сьогодні став у Греції одним з найдосвідченіших елліністів.
— Пристрасть Олега, його закоханість в Елладу можна зрозуміти. Колись славетний японець, Нобелівський лауреат Ясунарі Кавабата сказав: «Споглядання краси породжує величне почуття захвату і любові, й тоді слово «людина» звучить як слово «друг»». От і наша людина стала другом чужої краси, але вся суть полягає в тому, що краса чужою не буває.
— Я на власному досвіді переконалась у справедливості цієї тези. Коли роками живеш далеко від Батьківщини, починаєш розуміти, що від ностальгії є лише одні ліки — краса. Краса — це завжди радість, завжди гармонія, завжди подарунок. Саме греки навчили Захід розуміти й цінувати красу. З 582 року до н.е. Дельфійські ігри — ігри у сфері мистецтва — проводилися в Греції на рівні з Олімпійськими. Цього року Дельфійські ігри відбудуться в корейському місті Чеджу. На іграх очікується півтори тисячі гостей із семидесяти країн світу. І мені надзвичайно приємно, що я отримала запрошення до участі в цьому Всесвітньому фестивалі мистецтв, а значить, краси.
— Після Греції ви вилетіли до Франції, розкажіть про зустріч в Українському культурному центр у Парижі.
— Не можу знайти слова, аби передати ту теплоту, ту увагу й любов, з якою мене зустріли наші співвітчизники. Вони читали мої вірші, задавали неординарні питання, розповідали про себе, жартували, сміялися... Відчуття світла не залишало мене кілька днів. Між нами царювала рідкісна злагода, що завжди править за фундамент для істинної гармонії. Про що це свідчить? Перше за все, про те, що наші люди перебувають у прекрасній енергетичній формі, про моральне здоров’я, про духовність, про те, що ці люди не відірвались від України, вони лишаються, справді, українцями, й вони щомиті посилають Україні свою любов. А любов, як ніщо, відсвіжує енергетичний простір, любов — це колосальний конструктивний імпульс.
— Якщо я правильно зрозумів, ви вбачаєте в четвертій хвилі міграції певний позитивний зміст?
— За умов сучасних інформаційних технологій наша еміграція перебуває в постійному контакті з Батьківщиною, що, по суті, кардинально змінює й емоційне, і інтелектуальне наповнення її життя на чужині. Отого трагізму стефаниківського «Камінного хреста» в житті цих людей нема й бути не може. Вони вивчають іноземні мови, отримують професійні знання, прекрасно адаптуються в цивілізованому середовищі, поступово стають людьми «european thinking». Новий позитивний досвід, нові знання, нові заміри — все це так чи інакше попадає в Україну, проростає на національному грунті, дає свої позитивні плоди.
— Ці люди своєю працею, толерантністю, вродженою кмітливістю, законослухняністю, щирістю і добротою, безперечно, сприяють утвердженню позитивного образу українця в світі. А що ви думаєте про можливість повернення цих людей додому, чи це, взагалі, можливо?
— Це цілком можливо, але не сьогодні й не завтра. Проблема полягає в правничому полі. Що не кажіть, а людина, яка провела кілька років за кордоном, від нашого правничого безладу кайфу не отримає, більше того, просто не зможе адаптуватись в наш соціум. Я переконана, що як тільки з’являться найменші ознаки налагодження порядку, почнеться процес повернення наших людей на Батьківщину, і процес цей дасть колосальні продуктивні результати для країни.
А поки що люди гуртуються довкола культурних центрів і це надзвичайно позитивне явище. Я відвідала українські культурні центри в Афінах і Парижі, і ще раз переконалась в тому, наскільки ці інституції потрібні за кордоном саме зараз.
Недільні школи, гуртки, студії, зустрічі з цікавими людьми з Батьківщини, перегляди кінофільмів, виступи майстрів мистецтв, організація виставок, концертів і т.п. Уся ця колосальна робота покликана створити максимально можливі в умовах чужої країни турботу, теплоту, увагу Батьківщини до своїх дітей.
— А що ви робили в Цюриху?
— Наприкінці червня на Цюрихському озері відбудеться щорічний Міжнародний фестиваль мистецтв, в рамках якого буде презентована моя книжка, що днями видана у Римі — «Квіти і метелики» італійською мовою.
— Як цікаво складається ваше життя! І Захід, і Схід в буквальному смислі цих слів стали творчою Батьківщиною, і, перефразуючи Павла Тичину, скажу, що ви володієте «аркодужним перевисанням до народів». Чи правда, що нещодавно вийшла ваша книжка в Кореї?
— Ви згадали мою корейську книжку, яка також з’явилась друком завдяки зусиллям двох чудесних людей — професорів Хо Сун Чол і Кім Сун Вонг.
«Сливовий дощ» — це перша книжка сучасного українського поета, перекладена в Кореї. На жаль, коли була її презентація, я була в Європі, і не змогла взяти участь у заході, з преси довідалась, що на ній були присутні депутати Національної Асамблеї РК, ректори університетів: «Хан’янг», «Ханкун», «Вонкванг», кореспонденти газет: «Кйонгхянг сінмун», «Чунганг ільбо», The Korea Herald, The Korea Times та однієї з найбільших телекомпаній CBS та агентства новин News. А головне, що на презентації були присутні українські студенти, що вивчають корейську мову.
— В англомовній газеті The Korea Times прочитав статтю відомого літератора Кім Се-джонг, який цитує славетний рядок Роберта Фроста — «Poetry is what gets lost in translation». Як оцінюєте «якість» перекладів ваших віршів корейською мовою?
— Мені складно відповісти, я не знаю корейської мови, але спеціалісти вважають переклади просто досконалими. Усі автори всіх статей наголошують на моменті, який виказує, що переклад доніс найголовніший флер моїх віршів — українська духовність і орієнтальна чуттєвість.
— Можна сказати, що вихід «Сливового дощу» в чомусь закономірний. Ви пригадуєте естетичний постулат корейського мистецтва — ніщо не може бути прекраснішим за «чотирьох добродіїв»: квітів сливи, цвіту орхідеї, світла хризантем та енергії бамбука. Це і про ваші вірші також:
Квіти і птахи
Чотирьох сезонів...
У цьому світі
Немає нічого
Красивішого...
А соціальні мотиви, а громадянська лірика...
— Я вже давно перестала сприймати соціально заангажоване мистецтво. Недавно в Парижі відвідала виставку українця Василя Кандинського — це не птиці і птахи чотирьох сезонів за формою, а за змістом — вони... Вільний лет і фантазії, і емоцій, і духу... Усе більше хочеться жити в ритмі природи, любити її, черпати в ній і сили, й натхнення...
