Двадцять років тому в ужгородському Театрі «Бавка» прописався новий персонаж — «Інтерлялька», і фестиваль театрів ляльок із такою назвою почав відлік своєї історії. Ідея створення форуму належить Олександрові Туряниці, який на той час був директором цього театру. За роки свого існування фестиваль перетворився на престижний міжнародний огляд лялькового мистецтва. Нині форум занесено до Календаря Міжнародної організації лялькарів УНІМА, і про «Інтерляльку» знають у всьому світі.
Програма, традиційно, була різноманітною. Окрім українських вистав, показати своє мистецтво приїхали до Ужгорода лялькарі з Сербії, Болгарії, Білорусі, Словаччини, Польщі, Румунії, Росії, Угорщини та Туреччини. Попри відмінності шкіл, відмінності сценічної манери, літературної основи вистав, фестиваль дає можливість побачити певний «зріз» тенденцій цього жанру театрального мистецтва. Було представлено: класичну казку, інсценізацію, зразки світової драматургії, звернення і до дорослого репертуару. У виставах можна було побачити майже всю техніку ляльководіння, починаючи з традиційних тростинних ляльок, захованих за ширму, вертепних ляльок до складних систем ляльок-маріонеток. Але незмінною залишається тенденція переважання у виставах живого акторського плану. Це основна проблема сучасної лялькової вистави і вона серйозно загрожує сутності цього мистецтва, оскільки заміна ляльки актором призводить до виникнення просто дитячого, а не саме лялькового видовища.
Втім, поряд зі спробами експерименту, де ляльці хочуть відвести роль ілюстративного, неживого предмету, на «Інтерляльці-2010» були вистави, які по-справжньому прославляють можливості сценічної ляльки і всебічно їх демонструють.
У болгарській виставі «Рапунцель» Р.Міновської-Деведієвої (Слівен, державний театр ляльок) декорації «виростали» на очах у глядачів із предметів, розкладених на підлозі. Так, натягаючись по мотузках, будувалися різноколірні замки, башти, винахідливо пересувалися між ними великі вивідні ляльки, зі здивованими очима на виразних обличчях. Актори майстерно виконували функції непомітних вершителів доль своїх казкових персонажів.
Маленькому мишеняті Муфу з турецької вистави «Денне світло» П. Петкова (Люлебургаз, Ляльковий театр Уцана Еллера), яке хоче стати другом балерини Оділії з поламаною ніжкою, допомагали пересуватися одночасно чотири актори. У чорному кабінеті їх не було видно, сприймалися лише маніпуляції, які оживляють звірятко. Дві величезні пухнасті лапи кота, який ганяється за мишеням, стали цікавою деталлю вистави.
Херсонську виставу «Легенда про отамана Сірка» було вирішено в традиціях національного фольклору. Ширму замінили трирівневою конструкцією, яка трансформується за допомогою полотен матерії, створюючи перспективу простору, передаючи хвилювання бурхливих дніпровських порогів, пшеничні лани біля українських сіл і вольницю Запорізької Січі. Там живуть горді козаки на чолі зі своїм отаманом, динамічний ритм існування цього войовничого братерства прекрасно передають вертепні ляльки.
Тульський театр ляльок привіз самовар. Іскрометна, жартівлива музична вистава побудована на активній взаємодії живого плану та ляльки. Вивідні ляльки — симпатичні лисиця, ведмідь, вовк, півник, кіт-котович виготовлені з великих квітчастих хусток. Голівки зі смішними характерними мордочками актори надівають на руку, а тулуб-хустка, вільно розвіваючись, живе своїм життям. Цей веселий карнавал насичений піснями, танцями, гострими жартами.
У програмі фестивалю була вистава для дорослих. Метр лялькової режисури Олег Жюгжда (Білорусь) звернувся до «Лісової пісні» Лесі Українки та втілив свій задум із акторами Ужгородського театру «Бавка». У виставі переважає живий акторський план. Сценічний простір «вміщено» до стилізованого тернового вінка великих розмірів, що спускається посередині сцени, де стоїть рояль, на кришці якого і демонструється історія кохання лялькових Мавки та Лукаша. Рояль — як символ прекрасного, мистецтва, яке, кожен по-своєму, зрадили всі персонажі Лесиної пісні. У нього, як у труну, забивають цвяхи, рвуть струни, по його блискучій піднятій кришці, в небуття «зісковзне» лялечка-Лукаш. А висока філософічність тексту, глибина поезії, ляльки-символи і всі складові вистави створюють вібруючу атмосферу усвідомлення можливостей життя, захоплення ними і, в той же час, розгубленість перед силою природи, яку людині не дано збагнути.
Гран-прі «Інтерляльки-2010» отримала вистава «Маленький Філіп і відьма» С. Ковальова словацького Театру ляльок із Кошице (режисури Олег Жюгжда). У котрий раз цей майстер довів своє чуття й уміння надати керівну роль ляльці. Сюжет п’єси білоруського автора С. Ковальова нагадує відому казку про Івасика-Телесика. Чотири актори (у національному одязі) виходять у простір передбачуваної хати, де є атрибути сільського життя, солом’яний дах, вишиті фіранки, ткацький верстат, і починають розповідь про те, як у баби й діда не було дітей, вистругав старий із поліна малятко і став Філіп радувати своїх батьків... Ось він вирішив допомогти їм рибу вудити, і з’являється на сцені коритце, в якій на мініатюрному човнику плаває Філіп, а рибки плещуться навколо... Перше, чим приголомшує вистава, це дивовижна гармонія співіснування в сценічному просторі акторів і ляльок. Їхня взаємодія настільки злагоджена та переконлива, що виникає ефект самостійного життя ляльок. Колоритна голосова партитура персонажів, особливо Єжи Баби та Філіпа. Можна лише дивуватися з каскаду режисерських задумок, які вибудовують усю виставу. Постановка відрізняється високою майстерністю ляльководіння, актори віртуозні, точні в створенні образів персонажів, пластично та голосом витримують кожен характер ляльки. Емоційний контакт сцени та глядацької зали, який встановився з перших хвилин вистави, переміг мовний бар’єр. Енергійна, весела казка, геть позбавлена банальностей і повторів, оригінальна, свіжа за режисурою та сценографією не залишила байдужими ні маленьких, ні дорослих глядачів. А їх число з кожним фестивалем зростає. Змінюються покоління, підростають маленькі, приходять молодші. У Театру ляльок — щаслива доля, він завжди буде з глядачем. Такою ж щасливою почувається й ужгородська «Інтерлялька».
