У кінотеатрі Zita Folkets Bio в перший день дійства зібралось понад 150 людей: більше, ніж було продано квитків. Серед присутніх здебільшого були шведи, але також чимало українців-діаспорян, які прийшли подивитися перший з циклу п'яти українських фільмів – «Брати. Остання сповідь». Це екранізація повісті шведського письменника Торгні Лінгрена «Джмелиний мед», але події у ній відбуваються в Карпатських горах. Презентувала фільм режисерка Вікторія Трофіменко. Інші чотири українські стрічки – «Хайтарма», «Поводир», «Плем’я» та «Тіні забутих предків» показуватимуть у кінотеатрі упродовж наступних понеділків.
«У швецькому суспільстві завжди була сильна підтримка України. А з початку війни Росії проти вашої країни, підтримка значно зросла у багатьох сферах. Ми відчуваємо солідарність з Україною і її людьми. Український інститут у Швеції робить велику справу», – сказала перед початком фільму міністр культури і демократії Швеції Еліс Ба Кунке.
Після вступного слова пані міністр з рук директора Українського інституту у Стокгольмі, відомої української піаністки Наталії Пасічник отримала книгу шведського журналіста Петера Йонсона «Україна в історії». Це фактично перша така історична праця, написана шведською мовою про історію України, позаяк попередні праці були переважно адаптаціями зі старих радянських підручників. У Стокгольмі цю книгу презентують 28 квітня.
«Промоція своєї країни – це завжди дуже важливо. Коли Україна стане членом ЄС, ми природно будемо культурно ще більше інтегруватися. Шведи мають потребу знати більше про Україну», – під позитивним враженням від фільму говорить кінокритик однієї з найбільших у Швеції газет Dagens Nyheter Мортен Блюмквіст.
«Мої очікування від першого дня фестивалю абсолютно виправдалися. Часто буває, що під час перегляду авторського кіно, люди просто встають посеред сеансу – і до кінця залишається півзали. Це емоційно й раціонально великий успіх, – ділиться враженнями директор фестивалю українського кіно Роман Горбик. – У сучасному світі кіно – це культурна візитівка країни, це найлегший шлях пізнати іншу країну. Якщо кіно не формує образ країни закордоном, люди там не можуть сформувати емоційного зв’язку з країною і її народом. Не можуть сформувати емпатії… Ми не завжди отримуємо ту підтримку від міжнародного товариства, на яку ми розраховуємо. Значна частина факторів призводять до цього, зокрема незнання іноземцями України. Промоція національного кіно – надважлива сьогодні річ і це саме те, чим держава має опікуватись. Це має бути одним із пріоритетів культурної політики».
Директор Українського інституту в Швеції Наталія Пасічник вважає, що саме зараз Україна має надзвичайно великий шанс показати себе світу не лише в політичному, а й культурному житті. Сьогодні до нашої країни прикута уваги світових ЗМІ, і варто цим скористатися.
«Наші сусіди вкладають величезні кошти на популяризацію своєї культури, натомість в Україні ця сфера була занедбана. Інститут виник із розуміння того, що в Україні війна і всі зайняті проблемами реформ, то ніхто не займається іміджем України закордоном. Наша мета – донести до шведів Україну культурну, – підсумовує Наталія Пасічник.
«Міністерство культури України надало нам мандат представляти Україну у спілці європейських культурних інститутів у Швеції. Тепер ми можемо позиціонуватись як одні з учасників європейської культури. Це одне з найбільших досягнень для нас за півроку з владою України, – говорить заступниця директора Українського інституту Анастасія КЛЬОНОВА. – Повноцінне функціонування інституту може покласти початок тісній співпраці у сфері культури не лише України зі Швецією, а й з цілим скандинавським регіоном.
Інформаційну війну нас ніхто не вчив проводити. Проте сила українців в тому, що ми мобілізуємося, навіть коли немає для цього фінансових спроможностей. Ця мобілізація може спричинити повний переворот тієї політики, яку Росія проводить закордоном. Українці це вже продемонстрували, а фестиваль українського кіно, зокрема, є одним із доказів того, що хід подій можливо переломити».
Організатори планують зробити захід щорічним. Усі зібрані кошти підуть на гуманітарні потреби постраждалих від агресії на сході України людей.
