Арт-проект називається «Українська ідентифікація. Анатолій Криволап, Ігор Ступаченко. Розписи церкви Покрова Пресвятої Богородиці». В експозиції будуть представлені живописні композиції на біблійні теми для новозбудованої меценатським коштом Богдана Батруха церкви Покрова Пресвятої Богородиці в селі Липівка Макарівського району, Київської області. Композиції створені знаменитим українським живописцем Анатолієм Криволапом разом із колегою, монументалістом Ігорем Ступаченком.
Ми звикли, що в останні десятиліття нерідко іскри летять від непорозумінь та неспівпадінь точок зору актуального мистецтва і релігійного запиту. Актуальні художники по всьому світу піддають релігійні вчення та ритуали переосмисленню й критиці, часто через іронічне та саркастичне висловлення. Тому може видатися, що кращий вихід для оздоблення храму сучасним митцем — звернення до традиційного неокласичного мистецтва, з його поміркованістю в усьому — і композиційному, й колористичному вирішенні.
Втім, коли зазирнемо вглиб історії, крізь шари часу, побачимо, що кращі зразки мистецтва, зокрема живопису в храмах минувшини були завжди співмірними своєму часові й навіть, трохи випереджали його. Тобто митці спочатку творять традиції, потім розвивають їх, а за тим змінюють, нерідко руйнуючи. І одвічне явище сакрального таке ж трепетне й могутнє, як і явище художньої творчості.
Тож які можуть бути точки дотику сучасного актуального і традиційного релігійного мистецтва? Що відбувається, коли актуальний митець ставиться з повагою до ідеї християнства і можливості по-своєму оформити православний храм? Знаємо ряд знакових європейських художників, хто зумів це зробити проникливо, рахуючись з традиціями, переймаючись існуючими канонами і знаходячи незвичні, суголосні часові акценти.
Так, знамениті українські художники Анатолій Криволап та Ігор Ступаченко для збудованої відповідно давнім планам церкви Покрова Пресвятої Богородиці створили розписи сюжетно й композиційно притримуючись традиційних канонів, а «запалили» колір церковних розписів так, як раніше в Україні ніхто не наважувався — у цьому вони вбачають власний внесок в українську ідентифікацію на цьому полі. У світі є перегуки — не візуальні, а концептуальні з пошуками митців.
Напевно, з такою ж мірою рішучості й містичної сили свого часу Джотто розписував Капелу дель Арена (побудовану Енріко Скровеньї) у Падуї; Анрі Матіс творив свою подяку Господу в капелі Розаріа у Вансі, у Франції; Марко Ротко добирав живописний вислів на полотнах для каплиці у Х’юстоні, Марк Шагал створював п’ять вітражних вікон у готичній церкві швейцарського Фраумюнстера; Олександр Дубовик розписував каплицю в місті Беррлез-Альп біля Ніцци й робив вітражі в Ново-Апостольській церкві у Києві...
До речі, донатор храму в Липівці Богдан Батрух і раніше мав досвід будівництва та оздоблення церкви: він 1997 року в рідному селі Білий Бір у Польщі профінансував такий духовний проект, запропонувавши геніальному живописцю Єжі Новосельському втілити свої творчі ідеї.
Анатолій Криволап разом з Ігорем Ступаченком використали модерну художню мову і характер мислення та новітні прийоми роботи й технології. Усвідомлюючи певний ризик, як технічний, так і художній, а також емоційний (у плані сприйняття вірянами), вони втілили свій задум на свій страх і ризик — сміливо й харизматично.
Митці відмовились від світлотіньових градацій як таких й отримали можливість грати з кольором, передусім досягаючи його емоційної виразності. У розписах заворожує напруга виразної лінії і тяжіння до гарячих кольорів, формальна стриманість поз, руху фігур концентрує напругу, яку допомагає вивільнити відкритий, майже радіоактивний колір Анатолія Криволапа. Він випростовує силу стриманого рух персонажів, провокує її витікання у простір, насичує його молитовною, майже екстатичною напругою, миттєво налаштовуючи глядача на високий лад. Це випромінювання активного кольору як чиста вода або свіжий вітер вимивають-вивітрюють зайві думки, душевні проблеми, настроюючи на єднання з космічним Прообразом, змальованим для куполу храма.
Очевидно, що без внутрішнього неподільного контакту з новаторським сучасним мистецтвом таких розписів могло і не статися. А без цього не буває руху вперед.
P.S. Виставку супроводжує книжка кандидата мистецтвознавства Олесі Авраменко із серії ACCENT — «Анатолій Криволап, Ігор Ступаченко. ПОКРОВА. Крок І», яка простежує, аналізує і акцентує складний процес актуального вирішення розписів новозбудованої церкви, а також розповідає про їхніх творців — від священика, мецената і до художників.
