Урбаністичний фольк
«Дивні створіння без мозгів і без коріння...» — хто не пам’ятає цей рядок з іронічно-сумної пісні «Олені», яка, тільки-но прозвучала у національному радіо-ефірі, моментально масово заволоділа симпатіями публіки. Написав її Віктор Бронюк — вокаліст і акордеоніст молодої вінницької групи «ТіК», а точніше — «Тверезість і Культура». Придумали таку нестандартну назву двоє студентів Вінницького педагогічного інституту Денис та Віктор Бронюк на початку 2000 року. Певний час існував та розвивався такий собі веселий студентський «капусник», аж поки не настав воістину історичний для «веселунів» момент. У 2005-му тривав Всеукраїнський тур відомої групи «Таліта Кум», й у Вінниці Юлю Міщенко і компанію «розігрівав» місцевий «ТіК». Це було вольове рішення Олега Збаращука — продюсера того туру. Він же поклопотав, аби пісні вінничан записав відомий звукорежисер Віталій Телезин, той, який працював у якості саундпродюсера з «Океаном Ельзи», «Другою Рікою», «ВВ» та співачкою Ламою. Очевидний успіх першої ж запущеної у радіо-ротацію пісні «Олені»надихнув Збаращука на видання альбому. Дебютний диск не забарився вийти у травні 2007-го під назвою «ЛітераДура». «ТіК», як це бувало раніше з гуртами «Брати Гадюкіни», «Жаба в дирижаблі» або «Вася Клаб», миттєво підкорили найширшу публіку за допомогою найсильнішої в Україні зброї — м’яким гумором, іронією та сміхом.
Перша ознака справжньої популярності — це коли пісні починають розбирати на цитати... «Совєти не построїли комунізм, бо в них не було сексу, а був алкоголізм» — це один з багатьох «перлів» Бронюка, який продовжує жити у анекдотах. Другий альбом «Тихий», що його наша невгамовна компанія записувала у перервах між гастрольними поїздками, виявився не менш дотепним, а музично — набагато більш розмаїтим, багатошаровим. Фактично — «ТіК» породив переконливий зразок музичного жанру, який можна визначити як «урбаністичний фольк з елементами панку і ска». «Ми сміємось — говорить Віктор Бронюк — не над кимось, а над собою і такими як ми. Смішок цей не жорстокий, а добродушний, бо є в ньому розуміння, а немає осуду. Людей не потрібно виправляти, достатньо просто любити, зі всіма помилками та недоліками. Тоді, можливо, вони самі захочуть щось виправити...
«Бумбокс-3»
Сьогодні «Бумбокс» — одна з небагатьох українських формацій, які дають багато концертів. Сольних і фестивальних виступів у них безліч, і не лише в Україні, а й у зарубіжжі. Наприклад, у Росії «Бумбокс» — одна з модних команд. Хлопці майже забули, що таке відпустка, якщо не вважати «відпусткою» наполегливу роботу в студії. Свій новий пісенний блок музиканти ретельно «обкатали» на публіці, виявили найбільш ходові та вдалі треки, зачинилися у студії на пару місяців і згодом видали «на-гора» новий, третій за рахунком альбом. Найперше, що демонструє альбом — це незмінність генерального курсу — головної лінії від початку обраної стилістики. А це — легкий, майже імпровізаційний, лірико-драматичний хіп-хоп, який захоплює своїм природним мереживом до болю знайомих кожному ситуацій і типажів. По-друге — відбулася остаточна кристалізація музики, слів і аранжувальної концепції. І найголовніше: так, як тепер звучить група «Бумбокс», не може звучати ніхто інший, крім «Бумбокса». Це і є головний результат трирічної діяльності групи.
Що ж таке «Бумбокс»? Передусім — м’який, іронічний і дещо меланхолійний вокал (Андрій Хливнюк), ненав’язливе срібло гарної акустичної гітари (Андрій «Муха» Самойло), ритм-бокс та різні ді-джейські штучки (Валентин Матіюк), адміністративно-продюсерські заходи, спрямовані на стрімкий шоу-бізнесовий зріст команди (Олексій Согомонов та Борис Гінжук), дистриб’юторська активність та впевненість в успіху альбому на аудіоринку України (Ігор Федоренко з «Мюзік Фекторі Груп»). Ось, власне, і все. Однак найголовніше в цій історії — це вишуканість, стильність та, як кажуть, — актуальність «Бум бокса», який з’явився в потрібний час і в потрібному місці. Цілковита індивідуальність «Бумбокса» теж як на долоні. Музичний почерк, манера тріо —найменше свідчать про таке захворювання, як епігонство. Щоправда, їх порівнюють з харківською «П’ятницею», але хлопці гнівно відмітають подібні порівняння, тому що тиха негаласлива музика — ще не привід проводити паралелі. Вокаліст і автор текстів Андрій Хливнюк впевнений, що «Бумбокс» не є комерційним проектом, скоріше — своєрідною музично-поетичною антитезою одноманітній поп-музиці, якою нас годують FМ-радіостанції. Слід зауважити, що історія світової поп-музики знає чимало прикладів, коли комерційними — в кращому розумінні слова — якраз ставали проекти, які від початку позиціонувалися як творчо-альтернативні.
Біографія «Бумбокса» поки що невеличка, але досить драматична. Справа в тім, що гітарист Андрій Самойло та діджей Валік Матіюк, утворюючи разом з Андрієм Хливнюком нову групу, офіційно грали в складі групи «Тартак». І грали, слава Богу, цілих сім років. Немає сенсу наводити безліч прикладів суміщення музикантів, які виступають паралельно в різних колективах — як за кордоном, так і у нас. Найближчий приклад — Олександр Піпа, який успішно грає і в складі «ВВ», і в команді «Борщ». Однак в момент, коли «Бумбокс» готували альбом, Андрію подзвонив директор «Тартака» і повідомив, що вони (Самойло й Матіюк) — звільнені з посад гітариста й діджея з причини «несумісності бізнесових інтересів». Насправді «Тартак» хлопці вважали основним місцем роботи, а «Бумбокс» розглядали як майданчик для реалізації власних творчих ідей...
