У приміщенні однієї з найавторитетніших культурних установ США, Лінкольн-центрі, показом фільмів «Земля» (1930 р.) Олександра Довженка та «Криниця для спраглих» (1965 р.) Юрія Іллєнка відкрилася ретроспектива українського поетичного кіно. У програмі також представлено картини: «Звенигора» (1928 р.) Олександра Довженка, «Тіні забутих предків» (1964 р.) Сергія Параджанова, «Камінний хрест» (1968 р.) Леоніда Осики, «Вечір на Івана Купала» (1968 р.) та «Білий птах ыз чорною ознакою» (1971 р.) Юрія Іллєнка.
Лінкольн-центр є найпотужнішим осередком американської світової культури, до складу якого входять Метрополітен-опера, концертний зал «Евері Фішер Холл» та низка інших концертних залів, а також Film Society Lincoln Center, який, власне, під орудою знаного кінознавця Річарда Пеньї, і є організатором цієї акції. Партнером з американського боку є приватна організація Seagull Films в особі Алли Верлоцької, а з українського — Державне агентство з питань кіно України та Національний центр Олександра Довженка, який і надав фільмокопії для ретроспективи у Нью-Йорку. Її підтримав також знаний кінопродюсер, колишній киянин Олександр Роднянський. У програмуванні заходу повинен був брати участь кінознавець, історик кіно, голова НСКУ Сергій Тримбач, який мав коментувати показ фільмів. Однак у підсумку пан Тримбач до Нью-Йорка не поїхав. Чому так сталося, ми дізнавалися з перших уст.
— Із Лінкольн-центром та Seagull Films, із Річардом Пеньєю та Аллою Верлоцькою ми співпрацювали ще десять років тому, коли в США (Нью-Йорк, Вашингтон, Бостон, Лос-Анджелес тощо) було влаштовано з великим успіхом ретроспективу Довженка, — розповів Сергій ТРИМБАЧ. — Тож я не мав сумніву, що і цього разу все буде чудово. Та, на жаль, під час підготовки виникли проблеми фінансового змісту. Організатори розраховували на допомогу одного із благодійних фондів України. Із невідомих мені причин фонд не надав підтримки. Тому вирішили звернутися до Держкіно України й Центру Довженка (а це, власне, вітчизняний кіноархів) із проханням дати копії фільмів з англомовними субтитрами. У результаті це призвело до скорочення самої програми фільмів (вона мала бути більшою), відмови від ідеї проведення виставки живописних робіт актриси Лариси Кадочникової. Уже напередодні акції мені повідомили, що не зможуть сплатити і витрати, пов’язані з моїм візитом до Нью-Йорка. Усе це прикро ще й тому, що, скажімо, перед Ларисою Кадочниковою (зіграла головні ролі в «Тінях забутих предків», «Криниці для спраглих», «Вечорі на Івана Купала», «Білому птасі з чорною ознакою») навіть не попросили вибачення, не пояснили причин того, що сталося! Актриса почувається ображеною... За що з нею так? І це наші любі американці, взірець толерантності! Та й у мене є негарне відчуття — використали, а у фінальній стадії підготовки навіть не відповідали на листи... Добре, що хоч в останню мить запросили композитора, автора музики до «Криниці...» та «Вечора...» Леоніда Грабовського, який нині живе поблизу Нью-Йорка. Бо що ж то за ретроспектива без жодного українця? Та все ж, незважаючи на ці прикрощі, показ наших кіношедеврів в одній із найпрестижніших точок на культурній мапі світу є подією архіважливою!
