На Tbilisi Biennale of Stage Design 2020 учасником стала й Україна. Тбіліське бієнале сценографії — важлива подія, яка збирає сценографів, дизайнерів театральних костюмів, театрознавців з різних куточків світу. Цього року учасниками події стали представники 11 країн: Грузія, Україна, Італія, Канада, Польща, Китай, Вірменія, Казахстан, Росія, Білорусь та Сербія.
Через пандемію та карантинні обмеження Бієнале вперше відбувалося в комбінованому вигляді, організаторам довелося багато чого адаптувати. Не всі учасники могли приїхати у Грузію. Утім, на щастя, подію не скасували, а провели у формі дистанційної присутності. Тобто так звані національні павільйони країн-учасників були представлені у вигляді відео-презентацій. Більшість робили свої павільйони вдома, знімали якісне відео, яке ставало частиною загальної експозиції. Все це було зібрано в залах Музею історії Тбілісі / Tbilisi History Museum «Karvasla». Окрім, відео-формату, були і також спроби більшої присутності. Наприклад, Канада представила свої роботи з точки зору фотографії та підготувала студентську інсталяцію. З інсталяціями працювало ще 5 країн: Казахстан, Польща, Угорщина, Вірменія та Італія. Сербія представила звукові інсталяції.
Грузія відтворила частину експозиції, яка раніше представлялася у Празі під час Празького квадрієнале як національний павільйон. Організатори прагнули показати грузинському глядачу, що вони зробили у 2019 році. Цікаво те, що спершу ця експозиція була направлена на презентацію Грузії за кордоном. Тут було зібрано творчість п’яти сценографів-чоловіків (Шота Багалішвілі, Давід Доіашвілі, Гурам Мачхонашвілі, Ніколаз Сабашвілі, Давід Тавадзе), і цим продемонстровано чоловічий підхід у професії. Адже, сьогодні у Грузії тенденція така, що більше в цій галузі працюють жінки. Також хотіли звернути увагу на вікову ідентифікацію. Двоє з цих художників досить молоді, вони народжені в незалежній Грузії, і їхні точки зору на життя значно відрізняються від більш старшого покоління. Молоде покоління навіть отримало назву «нове відчуття». Акцент робився не на героїчності, як це було раніше, а на темі відчуття, тут зникала межа між митцем та глядачем.
Український павільйон відбувся у Львівській галереї сценографії за підтримки Львівської міської ради. Виставка представляла ескізи, макети та костюми Алії Меженіної, Ярослава Нірода, Богдана Поліщука, Дарії Зав’ялової, Олега Татарінова, Сергія та Наталії Ридванецьких, Наталії Денисової, Інесси Кульчицької, Олександра Білозуба. Куратори Олег Онещак та Богдан Поліщук пояснювали концепцію українського павільйону «Червоні лінії» так: «Співставляючи ескізи костюмів з військовими у формі, ескізи сценографії з бліндажами, обстріляними будинками та вулицями, бачимо, що десь таке співставлення буде органічним і співзвучним, десь навпаки контрастним і недоречним. Але саме це і візуалізує стан українського театру, сценографію у контексті реальності. Це демонстрація вимушеної роздвоєності свідомості українських художників, які працюють над мистецькими проєктами у країні, в якій іде війна». На думку кураторівце мало допомогти відвідувачам Тбіліського бієнале сценографії знайти ключик до розуміння сьогоднішнього українського театру, України, українця.Як художник створює виставу, знаходячись в інформаційному полі війни?
В рамках Бієнале також відбувся онлайн Master Lab, під час якого відомі практики поділилися своїми баченнями мистецтва сценографії та Симпозіум, участь в якому також взяла спікерка від України.
— Найцікавіше в цьогорічному Бієнале було відчувати різноманіття робіт, представлених різними країнами. Грузинське Бієнале починалося з 4 учасників, зараз в ньому вже взяло участь 11 учасників. І для нас це велике досягнення — каже куратор Бієнале Ніно ГУНІЯ. — Цього року було фінансування від Міністерства культури Грузії та Мерії Тбілісі, утім, попередньо оговорена сума на проведення заходу була обрізана на 40% через карантинні обмеження.
Український павільйон був дуже логічний, адже він не лише представив продукт сценографії, а й військову тему, яка є дуже актуальною і нагальною для вашої країни. Навіть назва «Червоні лінії» абсолютно характеризувала вашу сучасну трагедію. Тема війни не є чужою і для нас, і ми дійсно співчуваємо вам. І більше того, грузинська виставка була присвячена посттравматичному синдрому після наших подій 2008 року. Наші відвідувачі могли бачити лише відео українського павільйону на моніторі, але й воно сприймалося дуже емоційно.
Варто також визнати, що професія сценографа раніше була дуже популярна, але, на жаль, сьогодні такої популярності немає. Також цього року була обмежена можливість пускати людей-відвідувачів на саму виставку. А нонсенс був у тому, що цікавість журналістів була більшою, ніж цікавість мистецтвознавців. Про сценографію, на жаль, мало хто пише професійно. Щоб подолати цю проблему, Бієнале організувало Симпозіум cпільно з Міжнародним центром ОІSTAT. До симпозіуму долучилися учасники з усіх континентів. Тут онлайн-формат навіть сприяв. Обговорювали великий спектр тем: проблеми мистецтвознавства, проблеми практиків та навчання, провідні тенденції сценографії різних країн. Задоволені були виступом від України, адже спікерка Лілія Бевзюк-Волошина представила різноманіття української сценографії».
Отже, резюмуючи. Україна має все необхідне для того, щоб проводити подібні заходи у себе. 2021 року Галерея сценографії планує проведення Львівського квадрієнале сценографії / LvivQuadriennaleofScenography, пробна версія якого відбулася 2018 року за підтримки Українського культурного фонду. А вже 2022 року у Києві відбудеться Трієнале сценографії ім. Д. Лідера / Lider Triennial of Scenography, яке вже проходило 4 рази у Національному музеї «Картинна галерея» з ініціативи українських сценографів. Утім, варто наголосити, що такі заходи мають бути потрібними не лише сценографам, а повинні гідно підтримуватися державою. Адже, як показує участь України в Тбіліському бієнале, нами цікавиться світ.
