Минулого тижня стартував один з основних літніх європейських театральних марафонів - Авіньонський фестиваль драматичного мистецтва. Заснований наприкінці 40-х років видатним французьким режисером Жаном Віларом, котрий обрав старовинне місто на Роні місцем регулярних зустрічей із колегами, цей фестиваль дуже швидко переріс "національні масштаби" й сьогодні стоїть нарівні з Едінбурзьким міжнародним фестивалем мистецтв, традиційним місцем паломництва запеклих театралів і водночас найбільшим ярмарком спектаклів. У липні до Авіньона стікаються натовпи туристів і сотні молодих акторів, котрі прагнуть слави й відчайдушно рекламують свої сценічні опуси. Визначальною рисою торішнього, 50-го, фестивалю стала, наприклад, пара лицедіїв, котра упродовж кількох днів тягала в пекельну спеку містом домовину, намагаючись привернути до себе максимальну увагу й завдяки цьому запопасти публіку на свої вечірні вистави. Боротьба за глядача в Авіньоні точиться запекла. За три тижні тільки в основній програмі показується більше півсотні спектаклів. Плюс незліченна кількість вистав незалежних труп, які приїздять до Авіньона на власний страх і ризик, сподіваючись обворожити заїжджих імпресаріо. Втім, демократичний Авіньон прихильно ставиться до театральних шаленців і фанатиків. Одна з чудових особливостей цієї грандіозної фієсти - симпатія до видовищ просто неба, від парадного двору Папського палацу, улюбленого сценічного майданчика самого Вілара, до потаємних куточків міського парку. По суті сам Авіньйон під час фестивалю стає величезною декорацією. Вулиці заповнені акробатами, штукарями, поглиначами вогню, клоунами. Спектаклі безперервно грають в усіх скверах і на площах.
Авіньон виник як виклик бульварному розважальному театрові, як торжество людського єднання й любові. Сьогодні багатьох соратників Жана Вілара, котрий помер 1971 року, непокоїть дух гендлярства й гігантоманії, для них нестерпна дика суміш в Авіньоні туристів і снобів, притаманна будь-якій великій художній імпрезі, вони нарікають на дефіцит достеменних театральних відкриттів і неординарних осіб на фестивалі. Думається, значною мірою ці докори спонукали директора фестивалю Бернара Февра д'Арсье поставити цього року на колективи зі Східної Європи та Балкан. Неофіційно нинішній Авіньон називають "слов'янським". Приманкою основної програми вважаються виступи найзагадковішого й найчарівливішого з московських театрів - Школи драматичного мистецтва Анатолія Васильєва й Майстерні Петра Фоменка. Антрополог Васильєв зіграв у Авіньоні містерію "Плач Ієремії", незбагненну за віртуозністю й духовним впливом, "фоменки" - гірлянду театральних забав за мотивами Шекспіра, Островського, Тургенєва й Цвєтаєвої, що полонять. Ці спектаклі, як і парадоксальні варіації на теми хармсовських сюжетів литовця Оскараса Коршуноваса "Там бути тут" і "Стара", багаті на метафори, а також щемна фантазія грузина Резо Габріадзе "Пісня про Волгу", привабили селекціонерів Авіньона не тільки бездоганною майстерністю, а й почуттям ансамблю й колосальною акторською енергетикою, які практично втрачені в Європі. У пошуках театру, за словами самого Бернара Февра д'Арсьє, подібного до "ручної роботи, що дає разючі ефекти при мінімальних коштах", директор Авіньона приїздив минулого літа в Україну. І, схоже, відшукав такий. Принаймні, на нинішньому Авіньоні мали шанси виступити "Театральний клуб" Олега Ліпцина та Київський театр на Подолі Віталія Малахова. Але втрутилися горезвісні фінансові обставини...
Можна втішитися тільки тим, що на Авіньонському фестивалі присутній лідер рок-групи "Воплі Видоплясова" Олег Скрипка, котрий напевне відповідає суворим критеріям пана д'Арсьє несамовитою енергією, почуттям ліктя й акторським професіоналізмом. Правда, український музикант запрошений як виконавець у французькій постановці. Подейкують, вирушаючи до Авіньона, Олег прихопив у дорогу купу компакт-дисків із радянськими піснями. У зв'язку з напливом слов'ян на час фестивалю відкривається "Російський клуб", де заводій "ВВ" буде ді-джеєм.
