Цієї весни минуло 110 років відтоді, як 24 березня в селі Мар’янівці (тепер Васильківський район Київщини) народився видатний співак ХХ століття Іван Семенович Козловський (1900 — 1993). Більшість свого життя він провів поза Україною, проте завжди линув на свою Батьківщину. «Моя душа в Україні. В селі Мар’янівка...» — казав. А коли запитували, звідки в нього такий унікальний голос, цілком серйозно відповідав: «Від мар’янівських верб...» І на вічний спочин апостол української пісні хотів лягти в рідну землю, навіть намітив місце в дендропарку, де мала б бути його могила. У травні 1985-го він востаннє пройшовся центральною алеєю, довго стояв мовчки на перехресті — сумував... А свій останній концерт народний артист СРСР (1940), лауреат Державних премій СРСР (1941, 1949), народний артист України та Росії, лауреат Шевченківської премії (1990) дав у великому залі московської консерваторії, будучи 87-річним.
Цьогорічне свято «Івана Купала на садибі Івана Козловського» якісно вирізнялося якимось особливо теплим родинним настроєм і напрочуд активною участю всіх присутніх у великій і надзвичайно цікавій програмі.
Поки з’їжджалися гості, народні майстри та учасники творчих колективів, усі бажаючі мали змогу взяти участь в екскурсії по Меморіальному музею-садибі (його відкрито 1994 року, територія — понад 2 га), ближче ознайомитися з життєвим шляхом славетного ліричного тенора (у відновленій хаті, де народився Іван Семенович, представлені його особисті речі, а також оперні костюми, клавіри, книжки з домашньої бібліотеки, 25 листів повоєнного періоду, основна частина яких — звернення до найвищих партійних органів дозволити збудувати в рідному селі загальноосвітню школу, лікарню, музичну школу-інтернат, співоче поле, картинну галерею, концертний зал)...
Зачином дійства став святковий молебень — його відслужив у сільському храмі Пресвятої Богородиці отець Юрій, а потім київський хор «Академія» Національної академії керівних кадрів культури та мистецтв під орудою професора Мстислава Юрченка виконав там прекрасні духовні твори різних композиторів, які свого часу співав глибоко релігійний Іван Козловський (непросто виборовши дозвіл на це виконання в тодішньої атеїстичної влади).
Під обід прямо в яблуневому саду біля музею відкрилась художня виставка учасників пленеру «Мар’янівська пастораль-2010» (цей проект злився з іще одним — «Святині землі української», започаткованим 2006 року. В акції взяли участь відомі митці: Анатолій Гайдамака, Сергій Московченко, Іван Пилипенко, Артем Копайгоренко, Анатолій Бортовий, Віктор Семеняк, Олександр Білозор, Андрій Будник, Микола Овчинников, Леонід Бернат, Дмитро Корсунь) та плакатів студентів Інституту дизайну ім. Михайла Бойчука. Як зазначила куратор проекту Ірина Гопанчук, виставка невдовзі побуває в кількох київських галереях, буде видано її каталог, а потім вона поїде до Москви.
Офіційне відкриття свята відбулося на природній сцені в саду. Завітав й автор пам’ятника великому співакові (височить біля музею) Анатолій Ігнащенко, якому сам Лючано Паваротті якось сказав: «Єдиний у світі срібний тенор — це Козловський. А ми — лише виконуємо тенорові партії...» А Ігор Курилів, президент Фонду «Мар’янівська пастораль», заслужений діяч мистецтв України, директор концертних програм Софії Ротару, поділився великими планами щодо відзначення ювілею геніального співака, і насамперед — уже восени провести в Києві велику імпрезу, в якій візьмуть участь провідні митці як України, так і Росії.
Святковий концерт розпочав зразковий духовий оркестр Мар’янівської школи естетичного виховання ім. І.Козловського, яким багато років керує Юрій Лопатюк (інструменти для оркестру колись привіз сам маестро Козловський; із 1996 року колектив на всіх оглядах не опускається нижче третього місця, а ось недавно на обласному конкурсі духових оркестрів виборов перемогу і путівку на море; в цьому є значна заслуга отця Павла — співучого й невтомного Павла Петровича Бохняка, який довгий час директорував у школі, віддав їй багато свого серця, а минулої осені в неповних 60 відійшов за небокрай).
Зворушив усіх дитячий ансамбль «Мар’янівські дівчата» (художній керівник — Світлана Горенко) із наймолодшою співачкою — п’ятирічною Тетянкою Богдан, яка завзято виконала «Джигуна». А хористи «Академії» своїми сольними виступами подали серйозні заявки на майбутні вокальні вершини. Отже, не бідніє українська земля на таланти, є послідовники в Івана Семеновича, закладено тривання його високої любові до невичерпно багатого українського мелосу, яку він утверджував усе своє життя, оминаючи політичні бар’єри.
І весь день понад мальвовим дивом — обійстям музею, понад усім селом та всією Україною лунав із динаміка неповторний світлий голос Івана Семеновича Козловського у раритетних записах 1945 — 1975 років: ворожив, змушував задуматись, опритомнював-розкріпачував замордовані проблемами наші душі.
У цей день не було коли спочивати хіба що директорці Меморіальної садиби-музею Олександрі Петрівні Сомовій та провідному науковому співробітникові Музею Івана Гончара (свято проходило під зорею двох Іванів — Козловського та Гончара) Мирославі Вертюк, координатору мистецької частини програми (справилась із цим блискуче). Звісно, ніхто не питав в організаторів, на які кошти відбувається дійство, хто їх виділив, що пообіцяв, — започаткована торік добра традиція не перервалась, і це, напевно, головне.
А якщо про задзеркалля, то ще не знайшлося грошей на відбудову купленої позаторік на кошти благодійників хати сестри Івана Семеновича — а хата ж автентична! Та й 110-та річниця із дня народження великого співака, який прославив Україну на весь світ, відзначається не на державному рівні, як усі сподівались: чи то настільки нині глибока криза, чи то нова влада ще не зовсім належно оцінила постать Козловського та перспективи розвитку самої Мар’янівки, яка може стати і вже стає цікавим туристичним об’єктом, а це сьогодні — річ для нашої держави таки не другорядна.
Творити на батьківській землі святе місце — це заповідав митець, це підказувала йому його душа. «Необхідно, щоб кожен ставився до землі батьків і дідів з особливою глибокою повагою», — казав. Козловський хотів, аби вчилися музики і загалом мистецтва обдаровані сільські діти — і дуже багато для цього зробив; а ще мріяв, аби в Мар’янівці проходив фестиваль української пісні, конкурс тенорів. Музей теж живе цією мрією — як найкращим увічненням пам’яті про свого великого земляка і віддання йому належної шани. А мрія, навіть у найгірший кризовий час, — це вже початок шляху. І хай би їхали до Мар’янівки, до майбутнього великого меморіального комплексу на базі музею — Мекки поєднання двох культур — люди з усього світу: якщо не на всесвітній конкурс тенорів, то просто послухати нашого Івана Козловського — голос нечуваної краси, який неможливо забути. А також послухати прекрасну землю, що народила його.
Художники — учасники пленеру в травні — створили спільну картину: Козловський стоїть на порозі своєї старенької хати, а на подвір’ї перед порогом цвіте бузок. Великий співак, козак-характерник, вийшов до людей — і вітає-скликає їх...
