Единбурзький фестиваль виник 1947 року з найблагороднішими намірами — надати літню сцену високому мистецтву в період глобальної перебудови... За 63 роки він змінився, адже навколо проходить стільки інших міжнародних фестивалів, але Единбурзький форум все одно найголовніший, на одному рівні з фестивалем у Зальцбурзі, і перед ним усі інші відходять на другий план.
«Він, як і раніше, відіграє особливу роль у культурному житті», — вважає директор фестивалю Джонатан Міллс, який керує його роботою вже третій сезон. Але Міллс не озирається назад, хоч і визнає, що репутація фестивалю відкриває перед ним багато дверей, коли він подорожує світом у пошуках нових талантів. Скоріше він відчуває, що повинен відповідати традиціям, які представляє і які можна описати як найкраще серед того, що було сказано, почуто і вистраждано в мистецтві.
Головною подією першого фестивального сезону став виступ Віденського філармонічного оркестру, який виконав симфонію кантату Густава Малера Das Lied von der Erde («Пісня про землю»), пише gzt.ru. Диригував Бруно Вальтер, протеже композитора. Найбільш цікавою подією фестивалю нинішнього року стане показ румунської постановки «Фауста» Гете в Royal Highland Centre, в якій задіяно понад 100 акторів. Ніде в іншому місці нічого схожого побачити не можна, що само собою стало причиною появи цього прекрасного щорічного фестивалю.
ЕДИНБУРГ НЕНАВИДИТЬ ФЕСТИВАЛЬ?
Зальцбург, де ціни на квитки відповідають висоті оточуючих місто альпійських піків, любить свій літній фестиваль. Чи любить Единбург ту подію, завдяки якій його ім’я прославилося в усьому світі, — ще невідомо. Журналіст Бернар Левін писав про «жалюгідну провінційність, яка зменшує запал пристрастей навіть найзапеклішого шанувальника шотландської столиці». Единбург, — говорив він, — ненавидить фестиваль і все, що з ним пов’язано, а особливо саму думку про те, що мистецтвом потрібно насолоджуватися і святкувати його. Місто таємно жалкує, що почало проводити фестивалі». Через три десятиріччя після того, як Левін обрушився з критикою на байдужість місцевих мешканців, Единбург (а саме тут зародилася шотландська Просвіта) дуже змінився як зовні, так і по суті. 1994 року, після багатьох років боротьби за урядову субсидію, його мешканці навіть надали дах балетній та оперній трупам у вигляді красивої, оздобленої склом будівлі Festival Theatre.
ЗАВДАННЯ — ПРОСВІЩАТИ
Австралієць Міллс зробив просвіту головною темою фестивалю нинішнього року. Однак Единбург залишається здебільшого космополітичним за своїм світосприйняттям, сформованим ланцюжком директорів, що змінювали один одного (всі вони були чоловіками, жодна жінка ще не займала цю посаду). Виходець із Гліндебурна Рудольф Бінг був першим директором фестивалю, а потім очолив Метрополітен-опера в Нью-Йорку. Роберту Понсонбі вдалося звести разом Алана Беннетта, Джонатана Міллера, Пітера Кука і Дадлі Мура в шоу «Beyond the Fringe», далі була музична комедія «Bing». Тепер естафета перейшла до Міллса. Естафетну паличку йому передали Джордж Хейвуд, Пітер Даймонд, Френк Данлоп, Джон Драммонд, Брайан Макмастер.
Люди, які зробили найбільший внесок у становлення сучасного фестивалю, — це Макмастер, його друг піаніст Андраш Шифф і продюсер Петер Штайн. Також не можна не згадати величного Драммонда, який у 1979 році включив у програму тему Дягілєва, а потім у 1983 році, урочисту тему «Відень 1900 року». Можливо, це був зоряний час Единбурзького фестивалю.
ТЕАТР, КІНО, КНИГИ
Міллс має намір зробити ставку на успадковані ним традиції. «Дві речі роблять із фестивалю те, чим він сьогодні є. По-перше, він посідає особливе місце в серцях діячів мистецтва і глядачів у всьому світі. На відміну від деяких інших фестивалів, він з’явився 1947 року аж ніяк не із цинічних причин — наприклад, щоб заповнити готельні номери. Тепер у рамках Единбурзького фестивалю проводиться низка доповнюючих його фестивалів, — розповідає Міллс. — По-друге, якщо на інших фестивалях все вирішує орган дещо схожий на «політбюро», в Единбурзі все не так. Коли ми скаржимося на недоліки британського способу життя, нам потрібно пам’ятати, що цей фестиваль являє собою дещо більше — він втілює певний дух нації. Він показує, що люди можуть жити в гармонії один із одним без централізованого контролю. Единбург — це перехрестя різних фестивалів, у кожного з яких своя історія, масштаб і амбіції. Крім того, він не схильний до цензури». Що стосується «фестивалів, що доповнюють», і присвячені фільмам та книгам, то передусім йдеться про единбурзький «Фріндж», фестиваль експериментального мистецтва, цього багатоголового монстра, який розпочався в понеділок. Протягом минулого десятиріччя «Фріндж» розрісся до майже некерованих розмірів. Минулого року в його рамках відбулося 2088 шоу на 247 тем, і тільки його найсміливіші прихильники спроможні стверджувати, що головним принципом тут є якість. Що ж до «альтернативної» комедії, то якість тут стала, швидше, виключенням, ніж правилом. Частина комедій, які, як передбачається, мали примусити публіку сміятися до сліз, виявилися тупими і такими, що викликають відразу. Однак «Фріндж» із його батальйонами «посередностей», яких підтримують лондонські агенти і які часто не спроможні без помилок написати слово «культура», ще більше привертає увагу журналістів, тоді як міжнародний фестиваль декотрі вважають «занадто пишномовним і старомодним». Як далеко ми відійшли від атмосфери 1947 року! «Я не ображаюся на ту увагу, яку «Фріндж» отримує в ЗМІ, — говорить Міллс. — Він генерує енергію, яка йде на користь нам усім. Загальна аудиторія (міжнародного фестивалю і «Фрінджу») значно більша, ніж зазвичай вважають... Однак масштаби фестивалю примушують замислитися про можливий відбір (іншими словами, про введення контролю якості). Але як можна сказати «достатньо», коли в основі «Фрінджу» лежить принцип «ми приймаємо всіх?»
МІЖ СЛОВОМ I МУЗИКОЮ
— Мій перший фестиваль 2007 року був присвячений відносинам між словом та музикою. Минулого року темою стало розширення ЄС і те, що культура визначає обличчя країни набагато успішніше, ніж це роблять політики. Нинішнього року ми вшановуємо шотландську творчість, яка змінила світ, — говорить Міллс. Можливо, за декілька років темами стануть вельми екзотичні пригоди за межами Європи.
Цього року, крім грандіозної постановки «Фауста», Міллс сподівається залучити «одного з найбільших класиків нашого часу» Брайана Фріла. Дублінський Gate Theatre представить три постановки ірландського драматурга. Фестиваль пов’язує одне з одним різні сторіччя й чудово адаптує контекст старовини до сучасності. Саме цього повинні прагнути всі схожі заходи. Серед іншого в програму входять концертна постановка «Летючого голландця» Вагнера у виконанні Гамбурзької державної опери і вельми цікава виставка «Відкриття Іспанії» в Національній шотландській галереї. Завіса опуститься 5 вересня, коли симфонічний оркестр Halle під орудою сера Марка Елдера виконає «Сон Геронтія» Едуарда Елгара.
Але крім дивовижної програми на фестивалі є ще дещо незвичайне — це сам Единбург. Найбільший у світі міжнародний фестиваль проходить в одному з найбільших міст. Будь-який відвідувач — чи новачок, чи ветеран, який приїжджає сюди всоте, опиниться в безпосередній близькості до самого серця цивілізації, а це, погодьтеся, далеко не найгірше місце.
