Кінотрилер на псевдорелігійну та наукову тему.
На розмову про новий фільм Рона Ховарда «Янголи та демони», знятого за романом скандально відомого автора «Коду да Вінчі» Дена Брауна, не варто було б витрачати зусиль та час, якби не одна обставина...
Автори роману та однойменного фільму торкаються теми відносин церкви та сучасної науки (а якщо дивитися ширше, то відносин релігії з сучасною цивілізацією, що обожила точні науки). Наші ж відносини з релігією, які, на жаль, давно перейшли з філософської площини в політико — спекулятивну, набуватимуть усе більшої злободенності в міру того, як одержиме позитивістськими ілюзіями про всесильність матеріалістичної науки людство все більше заходитиме в глухий кут — екологічний, соціальний, етичний...
Щоправда, творці стрічки, в якій багато говориться про складні відносини християнства та науки, углиб цієї проблеми не копають, оскільки вона їх мало хвилює (як мало хвилюють Дена Брауна ті волаючі неточності й щодо наукових відкриттів, і щодо традицій Ватикану, якими грішить його роман). Відомо, що поставлене на конвеєр кіновиробництво існує не для того, щоб спантеличувати публіку якимись проблемами, воно повинне приносити гроші. Касовий успіх знятого три роки тому «Коду да Вінчі» спонукав команду, що його втілила, на створення сиквела про професора Роберта Ленгдона, хоч «Янголи та Демони» написані 2000 року — раніше, ніж гучний роман про вигадане одруження та сім’ю Христа. У результаті вийшов ще один фільм, який нічим, по суті, не відрізняється від кілометрів іншого голівудського целулоїду.
Як цього вимагає жанр замішаного на детективній історії бойовика, картина починається з убивства. Вченого, якому в лабораторних умовах вдалося створити маленьку частинку антиматерії, знаходять мертвим і понівеченим. Отримана духовна субстанція (жерці науки запевняють, що це чиста фантазія, оскільки для них таке завдання недосяжне), яка дає поштовх всьому творенню і, відповідно, володіє величезною енергією, зникає з лабораторії, що ретельно охороняється. У той самий час із Ватикану викрадають чотирьох кардиналів, які претендують на папський престол (Ден Браун поховав на самому початку сюжету Папу, умертвивши понтифіка на цілих п’ять років раніше його реальної дати смерті).
Намагаючись знайти злочинців, які погрожують вбивати по одному кардиналу кожну годину, а опівночі за допомогою викраденої антиматерії підірвати Святе місто, поліція Ватикану звертається до фахівця із символіки Роберта Ленгдона (Том Хенкс). Зловмисники вказали на свою причетність до ордену ілюмінатів, таємного співтовариства вчених, які впродовж чотирьох сотень років борються з догмами Католицької церкви в ім’я торжества наукових істин. У помсту за страчених у часи інквізиції своїх апостолів науки вони страчують католицьких кардиналів. Герой Хенка терміново вилітає з США до Ватикану, де менш ніж за шість годин разом із вченим — біологом Вітторією Ветра (Айєлет Зурер), йдучи за стрілками-покажчиками, немов у козаках — розбійниках, виходить на слід злочинця.
Природно, що за правилами детектива ним виявляється не той, кого всі, в тому числі й глядачі, підозрювали. Згідно із законами напруженого екшену, час на пошук злочинця обмежений погрозою підірвати місто, тому Ленгдону та його партнерам доводиться діяти з максимальною напруженістю й ризиком для життя. Напруженість ця, схоже, настільки передалася акторам, що Хенк на зйомках серйозно ушкодив руку, в чому інші рецензенти поспішили побачити знак Божої справедливості — Брауна та компанію, яка екранізує його псевдоінтелектуальні опуси, Ватикан вважає ворогами католицтва і навіть християнства.
Тим часом Ватикану, за великим рахунком, скаржитися особливо нема на що, оскільки він завдяки двом фільмам Ховарда отримав хорошу рекламу. Велич же подвигу Христа від образливих фантазій Брауна на тему Його одруження аж ніяк не поменшала в очах тих, хто знайшов дар віри. Щодо головного викриття Ватикану, що міститься в романах Брауна та в їхніх екранізаціях, то воно не є новиною. Розумні люди й без цих книжок та фільмів знають, що всі організовані й зрощені з державою релігії є добре структурованими корпораціями, що стоять на варті своїх корпоративних інтересів. Тож сенсаційність викриттів клерикального світу, що містяться і в «Коді...», й у «Янголах...», явно перебільшена. Головний же обман нової стрічки Рона Ховарда полягає в тому, що всупереч його назві в ньому діють одні демони й абсолютно відсутні янголи. Не відносити ж до них амбіційного професора Лендгона, який зізнається, що не володіє даром віри. Немає янголів і серед показаних католицьких ієрархів, бо й вони вдаються до брехні й печуться про честь мундира, тобто ряси.
Із янголами в сучасного людства не склалося. У міру все більшого занурення нашої цивілізації в матеріалізм, уже мало хто знає, як вони виглядають, а тим більше нам не відомо, чим і як вони займаються. А займаються вони виключно тим, що служать Богу. Їх не цікавить ні наука, ні найпіднесеніші зразки літератури та мистецтва, якщо тільки їхньою темою не є відносини людини з Творцем. Інакше кажучи, їхні інтереси цілком лежать у сфері того, що називається релігією. А кого, скажіть, сьогодні цікавить суть релігії, а не скандали щодо тих осіб, які перетворили її в прибутковий бізнес?
Ден Браун, уміло експлуатуючи у своїх романах саме тему профанації релігії, сам при цьому профанує на ній, служачи, як і герої його романів, Мамоні, а не Богу. Служіння Йому закінчується там, де починається прагнення до особистого успіху та збагачення, де замість духовного братства людей, які йдуть у Царство Духа, виникає корпорація та корпоративні інтереси. Очевидно, що вони переважають не лише у Ватикані, а й у всіх інших добре організованих і вкорінених у царство Кесаря релігіях. Тож, по суті, Ден Браун у своїх антиклерикальних романах описує конфлікт не між янголами та демонами, не між релігією в її початковому призначенні та наукою, які повинні займатися однією справою, — пошуком Істини, а між різними корпораціями, світськими й клерикальними, що намагаються поділити цей світ, що їм не належить.
