П’єса «Жирна свиня» сучасного американського автора Ніла Лабута, яка широко йшла в Америці, в Європі практично не ставилася. У виставі зайняті молоді актори: Ірина Борщевська, Ганна Грінчак, Олена Нещерет, Станіслав Бобко, Любов Тищенко, Євген Авдєєнко, Олексій Поліщук.
Цю виставу адресовано молодим, але вона також цікава глядачам різного віку. На перший погляд, може здатися, що вистава — про кохання. Це так і є, але головна проблема, що пронизує виставу, яка сьогодні стоїть дуже гостро й губить цілі покоління, — проблема конформізму, коли людина на догоду загальноприйнятим поглядам і нормам життя переступає через себе, через свої духовні ідеали, переконання... Прагнучи бути таким, як усі, «наступає на горло власній пісні». Молодий офісний службовець Том випадково знайомиться в кав’ярні з бібліотекаркою Елен. Між ними зав’язуються зворушливі стосунки, які переростають у кохання. Але — на жаль! Перешкодою стає надмірна вага героїні, через яку її називають «жирною свинею». Том щасливий, але все ж таки соромиться з’являтися з Елен у громадських місцях: а що люди скажуть? Колеги, друзі — справді його засуджують, навіть сміються з нього...
Том у виконанні Станіслава Бобка — центральна фігура, він втілює всі риси конформіста. Він не може переступити межу громадської думки: вона — «жирна свиня», лишень бібліотекар, а він — перспективний фахівець і гідний, на думку колег, іншої дівчини. Слабка, безвільна людина. Він кохає Елен, але знищує взаємні почуття, які щойно зародилися, на догоду середовищу. Романтичний, соромливий, Том внутрішньо приймає життєву позицію друга Картера та інших колег щодо жінок, але все ж таки підпорядковується негласним законам оточення.
Картер (Євген Авдєєнко), друг і колега, — повна протилежність Томові, він не лише типовий представник середовища, він сам його активно формує. До жінок ставиться легковажно... Актор грає темпераментно, він має певну сатанинську чарівливість, це динамічний потік енергії, який заповнює залу та сцену. Хоча за бравадою часом проривається щось щире.
Найсвітліша істота у виставі — Елен у виконанні Ганни Грінчак (красиве обличчя, приваблива, добра, обдарована тонким гумором, чарівна жінка). Єдина вада героїні — зайва вага... Сильна, самодостатня, вона не комплексує. Елен викликає всіляке співчуття й пошану, але не жалощі. Вона згодна піти на страждання, щоб схуднути заради коханої людини. На її тлі Том здається жалюгідним нікчемою.
Постановник вистави Михайло Рєзникович поставив перед виконавцями складне завдання — грати на стику жанрів. Тут змішані й театр умовний, і глибоко психологічні переживання. Акторка успішно лавірує. В умовному силуеті «жирної свині» (вона «набирає вагу» за допомогою великих м’ячів на очах у глядача) акторка грає за законами психологічного театру так, що публіка не помічає м’ячів. Характер підкреслюється щемкою мелодією композитора Юрія Шевченка, яка звучить лейтмотивом упродовж усієї вистави, як струни тонкої душі Елен.
Режисер знайшов цікавий хід — окрім головних виконавців, діє тріо молодих людей (вони ж виконавці ролей у другому складі) — Ірина Борщевська, Олексій Поліщук, Любов Тищенко. Вони не лише несуть функціональне навантаження, коли змінюється картина, а й скріплюють виставу, сприяють створенню атмосфери вистави, реагують на події, виконують пісні. Героїня вистави Елен теж співає разом з ними на початку та наприкінці вистави. Але у фіналі, слід віддати належне акторці, вона настільки могутньо й відверто реагує на сповідь Тома, що епілог, коли вона після цієї сповіді наспівує разом із друзями пісеньку про підступність чоловіків, здається ілюстрацією, глядач не встигає перемкнутися, він ще весь в напруженій емоційній сцені їхнього розставання. Слід звернути увагу на сучасну стилістику вистави, мову, манеру поведінки. Цікавим є пластичне розв’язання Наталії Бурлаки. Вистава закликає молодих людей бути самим собою, не зраджувати своїм поглядам і переконанням на догоду оточенню, мати власну думку.
