Після першого кроку Французької весни, краси і радості, якому надали кулінарний перфоменс для київської мистецько-політичної громади та вистави повітряних куль-ляльок з цирковими артистами для усіх бажаючих під Аркою Дружби народів, привернула до себе увагу виставка живопису в Національному художньому музеї України. Бажання дивувати — одна зі складових ментальності французького народу. Маючи досвід проведення Днів української культури, можу засвідчити, що для такого контрастного мистецького шоу потрібно мати потужну смакову і настановчу підтримку.
В одному із залів величного, а може й помпезного, навіть академічного у певному сенсі, Національного художнього музею України щільно, майже без проміжків, стрічкою по периметру розміщено ярмарково-яскраві картинки з печерного характеру малюнками.
За столиком із традиційною книгою для відгуків сидить моложавий літній чоловік і натхненно заповнює її розворот малюнками в тій же манері, що й картини, здається, що тих саме кольорів.
Процес цей нагадує, як папа Карло створював Буратіно: так багато в ньому любові, віри й наївності. Водночас він є живим підтвердженням думки художника Івона Таяндьє про те, що картини цілком замінюють дітей, яких він ніколи не хотів мати і не має. До того ж, намальоване за 20 років сповна відповідає створенню власної планети з народженими фантазією художника істотами, яку він назвав Таянделенд. І це не засіб прилучитися на філологічному рівні до відомого Діснейленду, хоча сам майстер визнає, що немало доклав зусиль, щоб зробити свою творчість знаною, віднині — в Україні також.
У абсолютній більшості чоловічі фігури з кількома або й кільканадцятьма головами, які зрослися вухами, щоками, носами, виявляють дуже різні емоції, але завжди оптимістично. Часто в них живуть або прикрашають їх маленькі чоловічки зі ще не сформованими органами слуху, зору тощо, але теж шалено оптимістичні. Життєдіяльність героїв картин ритмічна і, незважаючи на забезпеченість мотоциклами, автомобілями, гелікоптерами, залишається цілком первісною. Можливо, саме в цьому й полягає сенс Таяндьє — пошуки примітивної — в найпервиннішому, не засмученому цивілізацією розумінні — суті людського життя. Таке собі аристократичне мистецьке бомжування з різким майже до несмаку сполученням фарб, наївністю ліній і простотою композицій. Але з якогось моменту, коли помічаєш, що усі фігури на картинах з’єднані й буквально переливаються одна в одну, а босхівська густонаселеність символами стверджує радість плину життя із акцентуванням на абсолютний взаємозв’язок усього з усім і усіх з усіма, починаєш смакувати цей живописний перфоменс із подихом весни людської — чи то Французької в Україні, чи то художньої в буянні природи.
Виставка картин Івона Таяндьє триває до 18 травня.
