Виникненню звукового кіно передувало винайдення бездротового телеграфу та розвиток радіофонії. Одна з електропромислових компаній - "Уестерн електрик" - запропонувала розроблену нею систему звукозапису великим американським кінокомпаніям. Однак Голлівуд, злякавшись утратити неангломовного глядача, відкинув пропозицію. Тоді "Уестерн електрик" звернулася до фірми "Уорнер бразерс". Звукове кіно привабило братів Уорнер, які знаходилися на межі банкрутства.
Сем Уорнер підписав контракт із відомим на той час співаком мюзик-холу Олом Джолсоном і доручив Алену Кросленду режисуру музичного фільму "Співак джазу".
Прем`єра кінокартини відбулася 6 жовтня 1927 року й стала справжнім тріумфом "Уорнер бразерс". Особливий ентузіазм публіки викликав епізод, в якому Ол Джолсон, звертаючись до своєї матері, промовляє одну коротеньку фразу: "Ви ще нічого не чули". Ця фраза була імпровізованою вставкою, бо за задумом у фільмі мали звучати лише пісні.
Прибуток від фільму становив три з половиною мільйони доларів. Не дивно, що в Голлівуді почалася погоня за патентами на звукове кіно.
Однак, у той час, коли американський глядач кинувся слухати "співаючі" фільми, знаменитості німого кінематографа - Чарлі Чаплін, Фрідріх Мурнау, Рене Клер, Всеволод Пудовкін, Сергій Ейзенштейн - засуджували нововведення. Вони вірили у всесильність монтажу й уважали, що звук буде зайвим у кінематографії. Рене Клер писав того часу: "Звукове кіно - це страшне утворення, неприродна потвора, через яке екран перетворився на жалюгідний театр". Однак уже через два роки він поставив перший французький звуковий фільм - "Під дахами Парижа", який увійшов у історію світового кінематографа завдяки розумному, тонкому, справді художньому використанню й музики, і пісень, і лаконічних виразний реплік. По його стопах невдовзі пішли й інші видатні режисери.
