Останній рік у столичному театральному житті ознаменувався кількома дуже цікавими інтерпретаціями українських класичних сюжетів — Verba і «Лимерівна» в Національному театрі ім.І.Франка, «Голохвастoff» на Лівому березі, «Кайдаші. 2.0» у Дикому театрі. В цьому списку також і вистава-вербатім «Наталка Полтавка.doc» у Театрі на Печерську (постановка Олени Лазович).
У режисера Олени Лазович «Наталка» — документальна драма, вмонтована в класичний сюжет. Було опитано півтори сотні респондентів по всій Україні, включно з Полтавою, і ті інтерв’ю лягли в основу вистави, ніби накладаючись на історію, описану нашим класиком Іваном Котляревським 200 років тому.
Тобто, хрестоматійні літературні герої стали ніби прототипами наших сучасників.
У програмці сказано, що це вистава про пошук самоідентичності. Пошук непростий, бо «персональні дані» героїв Івана Котляревського і героїв вистави майже не сходяться. Бо вже немає Наталок, а є Маші та Наташі, і наша Наташа не воду на коромислі носить, а вчителює і їздить на підробітки до Туреччини... і Петро наймитує не де-небудь, а в Амстердамі вчиться і працює, і Возний уже не Возний, а бізнесмен і меценат. Усі вони з героями Котляревського навіть говорять відчутно різними мовами.
З огляду на сказане вище, здається, що ота заявлена в програмці «самоідентичність» — під загрозою зникнення, і сам її пошук закінчиться нічим.
Одначе тут на нас чекає несподіванка. Перш ніж про неї сказати, давайте чесно собі зізнаємось: хто для нас, ще зі шкільної парти, був яскравіший і цікавіший: Петро чи Возний? Правда ж — Возний? А чому ж Наталка обрала банального Петра?
Це — одне з двох ментальних українських питань, на які немає відповіді: 1) Чому на Переяславській раді козацька нація проголосувала за Азію, а не за Європу? 2) Чому Наталка не вийшла за Возного?
Ці прокляті питання, можливо, таємно взаємопов’язані.
У спектаклі Театру на Печерську Наташа (цей образ по черзі грають Дарія Творонович і Олена Мамчур) так захоплено дивиться на Возного, тобто, на Андрія Андрійовича (актори Ігор Назаров і Владислав Мамчур), як вона ні разу не дивилася ні на Петра (Григорій Бакланов), ні на кого іншого. Здається, ось-ось — і Наташа-Наталка зробить нарешті правильний вибір й історична несправедливість буде виправлена... Але цього не стається. Може, й рада б душа в рай — а самоідентичність не пускає. Вона, мабуть, чи не в тому й полягає, щоб вічно робити банальний вибір.
Наступний показ вистави відбудеться 25 лютого.
