Експозиція присвячена пам’яті видатного художника-кераміста (до 10-річчя відходу з життя та 70-річчя від дня народження). На виставці представлено твори автора з колекції музею — 35 об’ємних форм і пластів, а також сто робіт, що передані з архіву родини майстра його сином Федором Богинським. Це не тільки кераміка, а й живопис та графіка Леоніда Богинського, а також надзвичайно цікава збірка творів його покійної матері — самодіяльного художника Євгенії Заремби-Богинської (1909—2001): керамічна скульптурна пластика в стилі «міського наївного мистецтва», яку представлено окремою невеличкою експозицією (куратор — хранитель колекції кераміки НМУНДМ Ірина Бекетова).
Один із справжніх лідерів професійної художньої кераміки Києва 1980-х — початку 2000-х Леонід Богинський майже першим привніс в українське декоративне мистецтво філософські категорії «драматичного» і «трагедійного». При цьому художник, який здобував у 1970-х академічну освіту на відділенні художньої кераміки Львівського державного інституту прикладного і декоративного мистецтва (нині — Львівська національна академія мистецтв), відштовхувався у своїй творчості переважно від традиційних форм народної кераміки. І цьому є пояснення. 1974 року Леонід Богинський, захоплений народним мистецтвом, відправився працювати в с. Опішне на завод «Художній керамік». Завдячуючи стажуванню у найкращих майстрів провідного гончарного осередку на Полтавщині, що в минулому уславився як «українські Афіни», Леонід блискуче засвоїв ази народної творчості й перетворився у віртуозного гончаря. Саме тому макітра, глек, полумисок перетворилися для професійного кераміста в універсальні форми, які давали майстру можливості висловлювати найсучасніші художні ідеї. «Інститут розвинув у мені пластичне мислення професійного художника, а Опішне розкрило багатство секретів технічної майстерності народних гончарів», — розповідав Богинський пані Ірині Бекетовій — його незмінному куратору, організатору двох прижиттєвих і двох посмертних виставок автора.
ПЛАСТ «ЗИМА». ШАМОТ, 1990-ті
У доволі своєрідній образності й пластиці Богинський інтерпретує традиційні форми народної кераміки. Монументальні макітри майстра 1980-х рр. з потрісканою поверхнею шамоту і зумисним нахилом форми, підкресленими швами та задимленою фактурою, як і його різноманітні варіації макітри без денця і зненацька розімкнутим простором, неначе втілюють в собі образ зсохлої від спраги української землі, символізують материнське лоно і серце України або перевтілюються в рятівний ковчег, який зберіг силу її духу та культуру (композиції «Седнівські дороги», «Чумацький шлях», «Старовинні рукописи», посудина «Барокова» тощо). Справді, до появи постаті Богинського в українському декоративному мистецтві, яке до 1980-х рр. мало переважно ужитковий характер і сприймалося виключно мистецтвом позитивних емоцій, драматична поезія ніколи не лунала в ньому так виразно.
Порцелянові твори Богинського на виставці в НМУНДМ також сприймаються як складний діалог білого і чорного. Циліндр, що нагадує православний храм (композиція «Собори»), чайник або бутель із надзвичайно високою шийкою — повсякчасний привід для розповіді своєї особливої історії, народженої розкутою уявою митця («Біблійні мотиви», «До питання Іудеї»).
ПОСУДИНА БАРОКОВА. ШАМОТ, 1980-ті
Неординарне образно-пластичне мислення Леоніда Богинського, його самобутній авторський стиль, суто індивідуальне бачення керамічних матеріалів з їхніми оригінальними фактурами в об’ємно-просторових творах, де не було краплі «красивості», сприймалися в офіційних художніх колах в період 1980-х — на початку 1990-х років доволі незвичними, а іноді й неприйнятними. Хоча виконувались автором в контексті європейського художнього процесу, і раз у раз дивували такі випещені митцями міста, як Валльоріс, Падуя, Відень, Берлін, експонуючись на міжнародних виставках-конкурсах керамістів і групових імпрезах українського мистецтва.
Нині кераміка Богинського здається напрочуд пророчою. Чорно-біла глиняна пластика, керамічні посудини та пласти з гранично умовним фігуративним декором, які розкривають трагедію людських взаємин, оповідають про страждання та муки, про любов і зраду (пласти «Поклоніння», «Повний місяць», «Зима», «В інтер’єрі», «Мізансцена», «Каяття», «Спокута», «Театр», «Ієрогліф»), і сьогодні особливо проймають найпотаємніші глибини глядацької душі.
ФРАГМЕНТ КОМПОЗИЦІЇ «ВЕЧІР». ГЛИНА, СОЛІ, 1985 р.
— Леонідові Богинському було властивим вміння задумати, створити образ та втілити у пластичну форму не просто думку, а ціле філософське поняття. Він справді створював «мислеформи», які й донині передають енергетику митця. Думки-образи, сформульовані художником, не вербальні, а матеріально відчутні та зримі. Такі потужні думки (мислеформи) передаються від людини до людини, від покоління до покоління, існують довго і, якщо пощастить, переходять у вічність», — стверджує куратор виставки Ірина БЕКЕТОВА.
Богинський був добрим, щирим і дружелюбним із колегами, яких поважав за професіоналізм. Щедро дарував свої унікальні роботи музеям і людям, дружбу з якими цінував. Але був нещадний до недругів, бився в суперечках, як розлючений лев, коли відстоював свою професійну позицію і боровся з несправедливістю. Мав цікаві філософські погляди на мистецтво, якому був беззавітно відданий. Володів словом і даром переконання. Слухаючи із захопленням Леоніда, який був невеликого зросту, в очах співбесідника він перетворювався на велетня і красеня.
У травні 2007 року (за місяць до смерті) вже тяжко хворий Л. Богинськийв останній раз прийшов у свій улюблений Музей українського народного декоративного мистецтва. Мабуть, передчував, що не дочекається свого 60-ліття, яке мав відзначати через три місяці. Проте несподівано запитав про можливість запланувати його ювілейну... І треба віддати належне колективу Національного музею українського народного декоративного мистецтва на чолі з Людмилою Строковою, який через десять років, напередодні 70 річного ювілею одного зі своїх найшановніших авторів гідно виконав прохання-заповіт Леоніда Богинського, творчість якого з роками не загубила ні своєї художньої цінності, ні актуальності..
Виставка працюватиме до 5 вересня.
