Виходячи на імперські полювання, треба пам'ятати про
властивості бумеранга. Як мінімум, для того, щоб не позбутися голови. До
таких висновків приходиш після перегляду панічних телерепортажів РТР, НТВ,
інших російськомовних каналів. Усе це «з місця подій», з останніх гарячих
точок Росії, які «акулам пера», згідно з тією ж імперською логікою, ввижаються
«исконно русскими территориями» Воно й зрозуміло, місця курортні, мальовничі
і дуже прибуткові. Однак повернімося до бумерангів. Інструмент, запущений
пігмеєм усіх часів і народів, слухняно повернувся і через відсутність безпосереднього
мисливця заїхав у чавунного лоба того мужика, в котрого «поки пани б'ються,
завжди чуб тріщить». Тріщав він і в Грозному під бомбовими ударами «наших»,
потріскує і нині від поки що локальної уваги терористичних груп. Хоч би
як там було, а «мужичок» із подачі тих самих панів і підпанків вимагає
«килимових бомбувань», бактеріологічної зброї та деяких географічних поправок
у вигляді знесення таких незручних для «зачисток місцевості» гір, анітрохи,
щоправда, не задумуючись, яким боком таке геройство може обернутися. Бумеранг
до «особливостей національного полювання та риболовлі», окрім горілки та
задушевного «ти мене поважаєш ?», додає ще й присмаку безглуздої крові.
Витвір, треба зауважити, не є суто російським надбанням. Згадаймо, чим
обернулись для імперської Польщі пацифікації України та спалення тієї ж
Москви. Здається, радикальним переділом Речі Посполитої. Для кримських
татар (попри всі співчуття) український ясир та грубі помилки в ключові
моменти спільної історії обернулись повоєнним нещастям у середині століття.
Ну і всі ми платимо нині за нерішучість постгекачепівського керівництва
України та штучно надбану проблему кримського «русскоязичія». Прикладів
можна наводити безліч. І всі вони будуть натякати на одне: сьогоднішній
день із маніакальною впертістю копає яму завтрашньому дню.
Вівторок, 3 грудня
