У київських музеях Лесі Українки й Булгакова відбулися презентації книжки «Київський архітектурний модерн (1900—1910-ті роки)». Її автори — мистецтвознавець Тетяна Скибицька й архітектор Георгій Духовічний — розповіли про яскраву сторінку в історії міської архітектури. Книга ґрунтується на архівних дослідженнях. Її головні герої: особняки, прибуткові будинки й архітектори, інженери, техніки-будівельники. Цікава оповідь, старовинні й сучасні фото, довідкові таблиці біографій та адрес, цитати сучасників-літераторів — видання Львівського «Центру Європи» хочеться перечитувати й ходити з ним Києвом, щоб зрозуміти, яким було задумане наше місто. В історії світової архітектури європейському модерну 30 — 35 років, а київському — лише 14, але вони дуже насичені. Перша будівля стилю модерн в Києві — «павільйон Голгофа» на Володимирській гірці — з’явилася 1901 р., а 1903 р. збудовані Цирк Крутикова і будинок Городецького. Відбувається потужний сплеск нового стилю, зростають висотні будинки, які дивують незвичною красою й декором, додають місту особливу привабливість (сьогодні в Києві статус пам’ятки мають близько 300 будівель стилю модерн). Показав свій талант Павло Альошин (йому було 31, коли він закінчив Педагогічний музей). Вісником модерну був фантастично обдарований Олександр Вербицький, який, як і Альошин, став провідним архітектором радянського періоду. Для Едуарда Брадтмана вершиною творчості стало саме те, що він створив у добу модерну. Ще одна чудова фігура — Микола Шехонін, який легко проходив нові архітектурні мови високого класу. І абсолютно сучасний Городецький, який не лише будував, а й жив у стилі модерн, декларуючи свою естетичну програму: життя — це мистецтво, а мистецтво — це життя. Читач дізнається про багато знакових для міста осіб, це Володимир Безсмертний, Мартін Клуг, Йосип Зекцер, Павло Альошин, Валеріан Риков та ін. Мистецтвознавець Тетяна Скибицька зізнається: «Коли я працювала над книжкою, вважала своїм обов’язком перед усіма людьми, що вже пішли, визначити й написати спочатку прізвище архітектора, а потім — адресу, тому що саме він писав свій опус — будинок». Георгій Духовічний, автор розділу «Містобудівний вектор модерну», розповів про забудову території колишньої садиби Мерінга: «Вперше в історії міста величезний шматок землі в центрі був відданий в руки професіоналів — кращих київських архітекторів і підрядчиків на чолі з Георгієм Шлейфером. Споруда була закінчена 1913 р., і відтоді тут не з’явився жоден новий об’єкт. Театралізоване, художньо насичене міське середовище, подібного якому в місті немає в такій якості й такому щільному стані, — саме цей шматок я вважаю проривом для Києва й найбільш яскравим виявом філософії архітектури й містобудування модерну. Недаремно кияни прозвали цю територію «маленький Париж», або «київський Відень», і вона стала місцем паломництва, яке дарує чудовий настрій. Будівельне мислення цих людей дійсно вражає, вони мислили категоріями міста в цілому. Три людини з команди входили до комісії «За красу міста» й відстояли правобережні схили, коли їх хотіли забудувати віллами — комісія визначила їх як міські парки. Одне із завдань книжки — заразити людей увагою до безцінної сторінки забудови Києва. Він піддавався набігам багато разів, ще один відбувається зараз. Наша мета, як корінних мешканців, намагатися цей «набіг» пережити, зберігши якомога більше того, що у нас є. Я, киянин, не втрачаю надії. А якщо проаналізувати історичну традицію, це не просто надія, це впевненість: ті, що набігли, заберуться геть. І київський текст не закінчується»...
