Цій події присвячено нову виставку під назвою «Високошановний Дім», на якій ювіляр (Будинок № 13 на Андріївському узвозі) постає як особистість жива і приваблива. Будівництво споруди почалося влітку 1888 р., завершилося 1889-го, причому садиба, частиною якої був будинок, тоді носила № 20, і лише наприкінці ХIХ ст., після перенумерування, в документах з’явилася адреса: Андріївський узвіз № 13. Будинок жив типовим життям прибуткової садиби, до переїзду сюди, 1906 р., сім’ї Булгакових у нього змінилися два власники. Булгакови орендували сім кімнат другого поверху і прожили тут 13 років. В улюбленому будинку поселив Михайло Булгаков героїв свого першого роману — Турбіних, і вони живуть тут до цього часу.
КРАСЕНЬ ПОДОЛУ — «ПРЯНИКОВИЙ БУДИНОЧОК»
— Завдяки києвознавцеві Михайлу Кальницькому ми дізналися, що наш будинок був київським дебютом архітектора Миколи Горденіна, — розповіла директор музею Людмила ГУБІАНУРІ. — У Києві небагато будівель такого поважного віку, а враховуючи її особливу біографію, вона є гордістю не лише шанувальників Булгакова, але і всіх, хто любить Андріївський узвіз і місто Київ. Відомо, що наш другий знаменитий киянин Віктор Некрасов (після публікації 1967 р. його нарису «Будинок Турбіних» почалося паломництво до цього будинку), назвав Андріївський узвіз «найбільш київською вулицею». Булгакови, звичайно, розуміли, на яку вулицю переїжджають, знали всю її літописну історію, тому для нас важливо прожити життя будинку у всіх його моментах — і початкового періоду, й епохи комунальних квартир, і життя музею. І люди, які сьогодні приходять до нас, завжди відчувають особливу ситуацію того, що відбувається. Зберігся запис сестри Михайла Булгакова, Надії: «Над двором № 13 на Андріївському узвозі підноситься гора з краєвидом на Поділ і Дніпровські далі, а на гірці (так ми її називали) було щось подібне до садочка при будинку... Тиша вечірня або, скоріше, надвечір’я, гармоніка звучить. Теплота весняного вечора. Діти шумлять у дворі, а навпроти — на горі, в саду квітнуть вишні, і горобці цвірінькають на акації»... І тут Булгакови влаштовували вечірні чаювання, ось чому виник наш проект «Чаювання на Булгаківській веранді» — пройшло сто років, а у нас, у центрі мегаполіса, та ж ситуація. А ще сестра Надія, коли хтось виїжджав з будинку, писала: «київський наш будиночок розбігся», а коли збиралися: «київський наш будиночок знову збігся».
— Серед оригіналів креслень будинку особливу цінність має креслення обкладення фасаду цеглою 1888 року. З нього видно, що будинок був задуманий як красень, «пряниковий будиночок», і ми сподіваємося, що нам пощастить повернути всі прикраси, — підкреслила провідний науковий співробітник музею, автор виставки Кіра ПІТОЄВА. — У першій вітрині — матеріали з колекції Василя Павловича Листовничого, дуже шанованої в місті людини, значимої і для цієї споруди, і для сім’ї Булгакових. Він купив будинок 1909-го, добудував його, облаштував двір, окремі кімнати. І дозволив Булгаковим залишитися на другому — світлому поверсі, а сам заселився у перший — темний і сирий. У Листовничого була велика бібліотека, книги з якої читав Михайло Булгаков. Представлений автопортрет Василя Павловича, зроблений 1919 року в Лук’янівській в’язниці, напередодні його трагічної загибелі. Фотографії, листи, саморобки і раритетна річ — той самий годинник-глобус, який Булгаков описав у «Білій гвардії». І зроблений дочкою господаря, Інною Василівною Листовничою, малюнок розташування кімнат — як вони були обставлені у Булгакових.
Далі — наші «розкопки» під час реставрації, фотографії того жахіття, на яке був перетворений будинок під час повного його розбору. Залишалася, по суті, оболонка, але деякі входи-виходи можна впізнати. І фотографія з вічним написом «Тут жив М.О. Булгаков», яка постійно виникала на стіні будинку, написана рукою невтомного киянина. Деякі зі знайдених предметів, наприклад, абсолютно дивовижна підкова. Тут же — листи з виявленого на горищі листування княгині Мещерської (розшифровка і публікація наукового співробітника музею Світлани Пугач).
І нарешті, вітрина «Будинок як літературний герой», адже наш Будинок — головний герой «Білої гвардії». Тут програмка владикавказького періоду під назвою «Брати Турбіни» — перша спроба скласти п’єсу про Турбіних, прем’єрна програмка МХАТу «Днів Турбіних», що збереглася, навіть з квитком, прижиттєві видання «Білої гвардії». Вінчає виставку фотографія-оригінал — Михайло Булгаков серед учасників вистави «Дні Турбіних» 22 вересня 1926 року за декілька днів до прем’єри у МХАТі. Саме ця фотографія висіла в кабінеті Булгакова у Москві.
Після ухвалення рішення про створення музею 1989-го під час реставрації (архітектор Ірина Малакова, за участю Дмитра Малакова і Анатолія Кончаковського) були виконані складні архітектурні та інженерно-будівельні роботи. За планами 1909 року відновили печі, сходи на другий поверх, бічну частину другого поверху, яка найбільше постраждала в період радянських комуналок, повернули на місця анфіладні двері, перила сходів, старовинний паркет. Всі знахідки — ручки, шпінгалети, дрібні деталі — поверталися на своє місце в експозиції. До 100-річчя Михайла Булгакова (1991) будинок був повністю відреставрований, впустив перших відвідувачів, тут відбулися Перші Міжнародні Булгаківські наукові читання. А 1993 р. була закінчена головна експозиція (автор концепції Кіра Пітоєва, художник — Альберт Крижопольський).
«ВИ ХОЧЕТЕ ДОПОМОГТИ БУЛГАКОВУ?»
Спогадами про те, як відбувалося відродження будинку, поділилася Ірина МАЛАКОВА, яка вела всі обмірні, дослідницькі, проектно-реставраційні роботи і авторський нагляд:
— Одного дня мені дісталася на ніч повість «Собаче серце», і, читаючи її, так само, як і роман «Біла гвардія», я поринула у світ моїх пращурів. Мій прадід був генералом, мій дід-полковник був представлений у генерали, але стати ним не встиг — відбулася революція. І, наскільки я можу прослідкувати, упродовж 400 років усі мої пращури були військовими. Тому, коли читала «Білу гвардію», виявляла все, що пам’ятала з дитинства: сентенції, манери, образ мислення і стиль життя. У нашій родині збереглося багато альбомів із фотографіями «безжурного покоління»: молоді офіцери і — не дівчата і жінки, а — панночки і пані. Потім почалися проблеми 1914 року, потім — проблеми перевороту 1917 року... Коли одного дня я запитала свою бабусю, як вона жила після революції, вона відповіла: «А я вже не жила — життям це назвати не можна!». Але при цьому вона прожила до 1965 року і утримувала сім’ю з 1917 року: довелося навчитися всього — саджати город, виховувати поросятко, робити заготовки на зиму. Хто не міг цього робити, той пропадав! І коли, після моєї «зустрічі» з Булгаковим, мені запропонували приєднатися до проектування, я з радістю погодилася.
Будинок був у стані дуже сумному, загрозливому. Його дерев’яні стіни були нежиттєздатні, на них не можна було обперти перекриття. Довелося вставляти додаткові конструкції, і зараз стіни підвішені до каркаса, який їх тримає. На другому поверсі паркетні щити підлоги були зняті, пронумеровані, пісок, на якому вони лежать, був зібраний у мішки, а коли зробили перекриття, пісок висипали назад і щити уклали на рідні місця. Сім’я, що жила в цьому будинку, практично нічого не викидала, відправляли — про всяк випадок — на горище, в льох і навіть на горище сусіднього будинку. Там, наприклад, знайшли поручень з рідних сходів, а впізнали його за розмірами і за фасоном другого поручня. А сходовий майданчик служив антресоллю в одній із комунальних квартир!
Під час реставрації стався такий випадок. На сходах лежала частина остову боженківскої платтяної шафи, яка заважала мені виконати проміри місця, її потрібно було стягнути. Я вискочила на вулицю подивитися, хто може допомогти це зробити. І перша людина, кого я побачила, був доктор Борменталь — актор Борис Плотніков, який зіграв цю роль у фільмі «Собаче серце». Справжній Булгаківський номер! Я звернулася до нього: «Ви хочете допомогти Булгакову?». Він відповів: «А що потрібно робити?» — «Потрібна груба чоловіча сила!». І Плотніков приєднався, ми разом стягли шафу, а потім він походив будинком.
Наступним етапом стало моє ходіння по розламаних комуналках з «Білою гвардією» в руках. Булгаков писав роман, прекрасно пам’ятаючи абсолютно всі інтер’єри квартири, в якій вони жили. І це дозволило мені відчути, де шукати забиті двері, знищені перегородки, і повністю відновити планування і призначення приміщень. Спасибі Булгакову — все підтвердилося!
Відкриття виставки «Високошановний Дім» відбулося у день Архистратига Михайла — цього дня в сім’ї Булгакових поздоровляли з іменинами старшого сина. На святі побували колеги з Музею історії Києва, Однієї вулиці, музеїв Михайла Грушевського, Шолом-Алейхема і Олександра Пушкіна, друзі з видавництв «ВАРТО», «АДЕФ», а також екс-мер Іван Салій, який, будучи першим секретарем Подільського райкому партії, не лише просував створення музею, але і зробив найважливішу роботу щодо розв’язання «квартирного питання»: розселення мешканців. Пригадаємо, що для Булгакова не було кращого подарунку в день іменин, ніж щось, пов’язане з музикою: ноти, оперна партитура, квитки в театральну ложу. Чудовий концерт старовинних романсів подарували Будинку і всім гостям народна артистка України, соліст Національної опери України, співачка Світлана Добронравова і піаніст Микола Чекаренко. А наприкінці свята на гостей чекав іменинний пиріг з 125 свічками!
