Він виходить у світ 8 вересня — одночасно з іншими книгами літературної осені. Проте видавництво «Фламаріон» заздалегідь розіслало декілька десятків примірників критикам і журналістам, пише izvestia.ru. Хоча формально головний персонаж «Карти і території» — модний художник Жед Мартен, її справжній герой — письменник на ім'я Мішель Уельбек, який живе відлюдником у Ірландії. І коли Жед Мартен приїжджає до нього, щоб написати його портрет, то бачить людину, схожу на каторжника з телесеріалу: він одягнутий у смугасту піжаму, у нього скуйовджене брудне волосся, червоне обличчя п'яниці, від нього погано пахне. Цей депресивний суб'єкт, який опустився, ще й коростявий, нагадує «стару хвору черепаху». Окрім того, він мізантроп, який лише інколи розмовляє зі своїм собакою. На Мішеля Уельбека на сторінках роману чекає жахлива смерть. Його по-звірячому вбивають, розпилявши тіло «на шматочки» за допомогою лазерної хірургічної пили. Проте смерть не застає героя зненацька. У своєму заповіті він прописав усі деталі власного похорону на Монпарнаському цвинтарі і навіть заздалегідь запасся надгробком із написом. Письменник заздалегідь відмовився від кремації: «Я хочу, щоб хробаки звільнили від плоті мій скелет, з яким мене завше пов'язували чудові стосунки...»
Уельбек увів до роману декілька реальних персонажів. Це, зокрема, його друг, письменник Фредерік Бегбедер. Він нагадує авторові колишнього студента Разуміхіна зі «Злочину і кари». Уельбек іменує Бегбедера «Сартром 2010 року». У книзі Бегбедер, якому скоро виповниться 45 років, помре у віці 71 року...
За сутністю Уельбек (прозаїк, поет, есеїст, лауреат безлічі престижних літературних премій, один із найбільш читаних авторів сучасного світу) залишився вірний своєму кредо: «Заглиблюйтеся в теми, про які люди не хочуть чути. Показуйте виворіт життя. Наголошуйте на хворобі, агонії, потворності. Наполегливо говоріть про смерть, про забуття. Про ревнощі, байдужість, фрустрацію, відсутність кохання. Будьте огидні, і ви будете правдиві».
Письменника, як завжди, відрізняють самоіронія, чорний гумор і апокаліптичне бачення світу. Хоча на відміну від попередніх творів у «Карті і території» він обійшовся без анатомічного опису сексуальних сцен або провокаційних заяв з приводу ісламу. Як би там не було, Уельбек як і раніше ненавидить сучасне суспільство і скидає його кумирів. Колись велика Франція перетворилася в його очах на «туристичний рай». Він зводить порахунки і з ненависною пресою, яку «відрізняють нестерпний конформізм і дурість». Дістається навіть авторові «Герніки»: «Пікассо — це потворність. Він пише огидний деформований світ, бо в нього потворна душа. Його картини — це позбавлена будь-якої новизни мазанина».
Деякі журналісти вважають, що письменник у новому романі відповідає і на нападки власної матері — Люсі Секкальді, яку він представив «блудницею» в своєму бестселері «Елементарні частки». Після цього колишня комуністка Люсі в своєму життєписі «Безневинна» назвала сина «брехуном, самозванцем і паразитом», який заподіює близьким лише біль.
Чи отримає нарешті Мішель Уельбек Гонкурівську премію? Пристрасті довкола нового роману розгоряються. Член Гонкурівської академії Тахар Бен Желлун поспішив назвати автора «претензійним», а роман — «надуманим». І зараз Желлун скаржиться, що став об'єктом погроз — «за вбивство літературного гуру». У полемічному завзятті один критик охрестив Уельбека «Раймоном Доменеком французької словесності», маючи на увазі тренера футбольної збірної, під керівництвом якого команда ганебно провалилася на чемпіонаті світу. На захист письменника став відомий романіст Філіп Соллерс: «Якщо на цьому світі існує справедливість, то Гонкурівська премія повинна цього року увінчати Уельбека». Зі свого боку, ліва газета «Ліберасьон» переконана, що створено «справжній шедевр». Отже, сутичка за головну літературну премію Франції почалася ще до публікації «книги року».
